Частина ІІІ. Мова міток, запахів і дуже незручної близькості

Після історії зі стічним рукавом і майже проколотим планетарним нервом табір клану не став гучнішим. Навпаки. Він зробився тихішим рівно настільки, щоб навіть найтупіший представник людства зрозумів: коли світ довкола навмисно знижує голос, це не завжди спокій. Іноді це форма стриманого бажання покусати когось без зайвого театру.

Карат-9 умів мовчати так, як люди не вміють навіть ненавидіти.

Після інциденту ... Читати далі »

Частина ІІ. Серцевинний приплив не любить, коли в нього тицяють приладами

На Карат-9 було два види тиші.

Перша — та, яку люди зазвичай називають спокоєм, коли нічого не вибухає, не кричить і не падає тобі на голову з орбіти. Ця тиша подобалася цивілізаціям із хорошими меблями, нормами, протоколами і впевненістю, що світ, якщо дати йому достатньо інструкцій, зрештою теж сяде рівно й перестане виділяти небезпечну самостійність.

Друга тиша була місцевою.

У ... Читати далі »

Частина І. Окупація з хорошими манерами

Коли нові люди спустилися на Карат-9, вони не пахли війною.

Це, як не дивно, одразу насторожувало значно сильніше.

Військові пахнуть просто й чесно: паливом, потом, озоном після стрільби, мастилом і тією неприємною різкістю, яку люди носять на собі, коли вже вирішили, що вони — дорослі, а отже, можуть убивати заради стабільності. У гарнізону «Тірекс» був саме такий запах. У ньому не було елегантності, не було ... Читати далі »

Пролог. Миротворці, які пахнуть лабораторією і брехнею

Після падіння «Тірекса» Карат-9 не став спокійнішою планетою. Просто тепер її неспокій перестав бути людською проблемою в тому сенсі, до якого люди звикли. Більше не було сирен гарнізону, що вили так, ніби можна перекричати власну провину. Не гуркотіли транспортні платформи, які везли боєкомплект із гідністю похоронної процесії, тільки значно тупішої. Не пахло антисептиком у тих коридорах, де ще вчора кров називали т ... Читати далі »

Епілог. Після перемоги, яка більше схожа на вирок

Перемога на Карат-9 не мала нічого спільного з тими перемогами, які людство любить друкувати на пам’ятних плакетках, супроводжувати пафосною музикою і виголошувати через трибуну голосом, натренованим на слово «обов’язок». Тут не було параду. Не було красиво вишикуваних тих, хто вижив. Не було командирів із чистими обличчями, які говорять про складну, але необхідну ціну миру. Мир на ... Читати далі »

Частина Х. Штурм бази, падіння ілюзій і дуже поганий день для колонізаторів

База «Тірекс» почала вмирати ще до того, як це помітили її мешканці.

Так завжди буває з системами, які занадто довго плутають контроль із розумом. Зовні все ще блимають лампи. По коридорах ідуть люди в випрасуваній формі. Дрони чемно рухаються по маршрутах. У штабі хтось наливає собі каву перед великою операцією, і аромат напою нав ... Читати далі »

Частина ІХ. Великий план великого винищення

На базі «Тірекс» слово «мир» завжди вимовляли так, ніби це дуже крихка річ, яку треба захищати артилерією, авіацією, токсичними аерозолями й кількома видами виправдань одночасно. Рея вже встигла звикнути до цього місцевого стилю гуманізму: чим більший злочин готували, тим лагіднішими ставали формулювання. Знищення гнізд? Локальна нейтралізація загрози. Випалювання живих коридорів евакуац ... Читати далі »

Частина VІІІ. Флірт, зрада і ще трохи воєнних злочинів

Після того як екіпаж остаточно перестав бути екіпажем, база «Тірекс» навіть не змінила ритму. Це теж було образливо. Людина, коли в ній щось ламається, принаймні на мить збивається з кроку, втрачає дихання, забуває, навіщо зайшла в кімнату, мовчить трохи довше, ніж треба. Система ж робить інакше. Вона ковтає будь-який розрив, будь-яку зраду, будь-яку особисту катастрофу й далі гуде вентил ... Читати далі »

Частина VІІ. Джунглі теж мають почуття, і головне з них — ненависть до загарбників

Після розколу екіпажу база «Тірекс» почала здаватися ще стерильнішою, ще випрасуванішою і ще огиднішою в цій своїй акуратності. Коли люди брешуть дрібно, навколо них завжди лишається трохи безладу. Коли ж брешуть системно, все блищить. Підлоги вимиті. Звіти вичитані. Шоломи стоять рівно. Кров уже зтерли. Лишився тільки правильний термін у внутрішньому кан ... Читати далі »

Частина VІ. Розкол екіпажу, або як любов до порядку перетворює людей на меблі режиму

Після східної операції база «Тірекс» почала пахнути не просто дезінфекцією, паливом і мокрим металом. До цього вже звичного набору додався ще один тонкий, дуже впізнаваний запах — запах людей, які чудово знають, що скоїли щось бридке, але вже встигли знайти для цього службову назву і тепер чекають, що самі повірять у неї раніше за інших.

... Читати далі »