Ті, що розмовляють мовою наднових - частина III

Пунктуація, що випалює орбіти

Після того як у них з’явився «Словник для тих, кого вже немає», станція «Сігма-Ліхтар» стала схожа на місце злочину, де злочинець залишив не відбитки пальців, а граматичні конструкції. Десь там, за панорамним вікном, наднова жевріла, як лютий жарт всесвіту: яскраво, красиво і з абсолютною байдужістю до ваших органів внутрішнього спокою.

Лада Кравець дивилася на список гіпотез і відчувала найнеприємніше з усіх наукових відчуттів: коли теорія починає відповідати реальності. Бо це завжди означає, що реальність визнає вас співрозмовником. А вам, чесно кажучи, хотілося лишитися непоміченим.

— У нас є «не робіть», — сказала вона, проводячи пальцем по відповідному блоку. — У нас є «ви не зрозуміли». У нас є «межа». У нас є «підпис». Тепер питання: що ми робимо далі?

Мирон Гринь, який давно працював у режимі «сарказм — це мій кисень», відкинувся на спинку крісла.

— Далі ми робимо найлюдськіше, — сказав він. — Ми вирішуємо перевірити, чи працює попередження. Тобто — порушуємо його.

Ремез, який завжди з’являвся поруч, коли десь звучало слово «порушуємо», швидко підійшов ближче.

— Жодних експериментів, — відрізав він. — Поки не буде узгодженого протоколу. Рада чітко…

— Рада чітко вміє запізнюватися, — перебила Лада. — А наднова — ні.

Гельмут Сарн стояв біля голографічної мапи, де червоними точками світилися втрати. Він не дивився на них, як на трагедію. Він дивився на них, як на розділові знаки. І це було страшніше.

— Нам не потрібен «експеримент», — тихо сказав він. — Нам потрібна «перевірка гіпотези». Це зовсім інше слово. Бюрократія любить слова.

Ремез зрадів на секунду — лише на секунду — бо почув знайоме.

— Перевірка гіпотези може бути допустима в межах протоколу, — сказав він, уже дістаючи планшет. — Якщо оформити…

Ная, що стояла збоку, примружилася.

— Я обожнюю, коли ви оформлюєте, — сказала вона. — Це створює ілюзію, що у вас є час.

Сивий мовчав, але його мовчання вміло натякати: часу немає.

Лом сидів у куті з терміналом і виводив на екран потоки даних — і кожен потік виглядав як чужий почерк, який ви намагаєтеся прочитати, знаючи, що від цього залежить, чи буде завтра.

Усе почалося з маленької дурості. Маленькі дурості в космосі — це як маленькі іскри біля газового балона: у них немає «маленького» фіналу.

Мирон, який усе життя слухав хвилі, вирішив зробити те, що здавалося невинним: відтворити у зворотному порядку один із «підписів» наднової через гравітаційний модулятор станції. Не «відповісти», ні. Просто перевірити, чи дійсно наднова реагує на певні структури. Це було так само «невинно», як підморгнути тигру і сподіватися, що він оцінить гумор.

— Це лише тестова модуляція в межах допустимої амплітуди, — сказав Мирон, дивлячись на Ладу так, ніби просив дозволу грішити з пристойними обмеженнями.

— Якщо ти зараз створиш нам нову «літеру», — відповіла Лада, — я особисто впишу тебе в словник як розділовий знак.

— Мене вже вписали б як трикрапку, — буркнув Мирон. — Я завжди закінчую фрази тим, що не знаю, як закінчити.

Гельмут не жартував.

— Якщо вона реагує, — сказав він, — реакція може бути… несиметричною. Ми не знаємо її шкали відповідей.

Ремез підняв голову:

— Я не дозволяю.

Ная посміхнулася:

— А я дозволяю. Але я не маю права. Тож давайте зробимо так, ніби ніхто не винен.

Лада дивилася на голографічну мапу і відчувала, що це той момент, коли ви або рухаєтеся вперед, або вас рухають. Космос уже почав писати по їхньому сектору. Якщо вони не зрозуміють пунктуацію, вони стануть частиною тексту.

— Робимо, — сказала вона нарешті. — Але з мінімумом. Один короткий імпульс. І одразу — відключення. Без повторів.

Мирон кивнув, як людина, яка щойно отримала дозвіл зробити щось дуже дурне дуже акуратно.

Лом швидко виставив параметри, Ная відступила на крок, Сивий схрестив руки, а Ремез відкрив рот, щоб сказати «я протестую», але ніхто не звернув уваги, бо навіть бюрократичний протест не перекриває звук, коли реальність вмикає власні інструменти.

Імпульс пішов.

На екрані він виглядав як короткий сплеск — наче кома в реченні, яке ще не закінчилося. Маленька пауза. Маленьке «зачекайте». Нічого драматичного. Майже красиво.

Перші дві секунди нічого не сталося.

Третя — дала збій у синхронізації одного з орбітальних маяків.

Четверта — показала дивний зсув у траєкторії вантажного корабля «Патока-9», який проходив на відстані кількох астрономічних одиниць від сектору. Зсув був мізерний, але в космосі «мізерний» зсув — це як «легенько вдарився головою об бетон».

П’ята — зробила так, що всі, хто дивився на навігаційні дані, одночасно відчули холод під ребрами.

Траєкторія «Патоки-9» змінилася. Не сама по собі. Не через двигуни. Не через випадковість.

Ніби хтось поставив кому у просторі — і корабель «прочитав» її як інструкцію.

— Що за… — почала Лада.

— Це не ми, — видихнув Мирон. — Я не торкався навігаційних систем.

— І це не «Патока-9», — додав Лом, уже підключаючись до зовнішніх каналів. — У них автопілот не реагував. У них… просто змінилася картинка гравітаційного поля.

Гельмут стояв нерухомо, як людина, яка щойно побачила доказ того, що його теорія — не просто теорія, а вирок.

— Кома, — прошепотів він. — Це була «кома».

Мирон нервово засміявся.

— Вітаю, — сказав він. — Ми винайшли правопис, який штовхає кораблі. Чекаю на «знак питання», який робить чорні діри.

Ремез побілів так, що його костюм здавався темнішим.

— Негайно припиніть! — закричав він. — Це… це порушення всіх протоколів безпеки навігації!

Ная підняла брови:

— А протокол безпеки наднових у вас є? Чи ви планували зупинити зорю печаткою?

Сивий нарешті заговорив:

— Корабель не постраждав?

Лом швидко перевірив.

— Поки що ні, — сказав він. — Але їхній курс змістився так, що через шість годин вони могли б зайти в зону уламків. Якби не включили ручний режим.

— Якби в них був час, — тихо додала Лада.

Вона дивилася на дані і відчувала, як у неї тремтять пальці. Це вже не було «мовленням». Це було мовленням, яке впливає. Мова, яка не описує реальність — вона її редагує.

— Це не попередження, — сказала вона Гельмуту. — Це інструмент.

Гельмут повільно кивнув:

— У мові завжди є інструмент. Питання лише, чи він для розуміння, чи для контролю.

Мирон стер піт із лоба:

— Зараз ми зробили «кому». Вона зсунула траєкторію. Давайте зробимо «крапку». Вона, мабуть, зупинить корабель. У вакуумі. Без двигунів. Дуже гуманно.

Ремез підскочив:

— Ні!

Лада подивилася на нього:

— Ми не робимо «крапку». Не сьогодні. Не зараз.

Ная усміхнулася:

— Ой, не кажіть «не робимо». Всесвіт таке сприймає як виклик.

Після «коми» інформація поширилася швидше, ніж дозволяв здоровий глузд. А здоровий глузд, як правило, не має власного каналу зв’язку.

Корабель «Патока-9» подав аварійне повідомлення, навігаційні центри почали шукати причину, хтось у Раді сказав слово «диверсія», а хтось інший — слово «зброя». Слова розліталися, як уламки після вибуху — і кожне слово хотіло стати вироком для когось конкретного.

І, звісно, культ «Перекладачів вибуху» сприйняв це як доказ.

Вони оголосили: «Наднова дає знак. Вона веде нас. Вона підказує». І їхні фанати почали збиратися біля будь-яких обсерваторій, станцій, ретрансляторів — усюди, де можна «почути». Люди приносили амулети з гравійованими «літерами» втрат, співали гімни, складені зі спотворених графіків, і — найгірше — вимагали «дати їм відповісти».

Перший слухач виступив у прямому ефірі й сказав:

— Кома — це милість. Крапка — буде очищенням.

Мирон дивився запис і відчував, як у нього хрустять зуби.

— Очищення, — повторив він. — Це завжди звучить так, ніби ти зараз спалиш половину сектору і назвеш це духовним ростом.

Лада не відповідала. Вона читала звіти навігаційних служб. І в кожному з них було те саме: «аномальний зсув». «Неідентифікована причина». «Ймовірність повторення».

Гельмут тим часом робив найстрашніше: він будував граматику пунктуації. Він брав дані «коми», накладав їх на карту гравітаційних збурень, і виводив правило: короткий імпульс — малий зсув. Довший — більший. А обрив каналу в словнику — це не просто «розділовий знак». Це могло бути «крапкою».

— Якщо кома зсуває траєкторії, — сказав він одного разу, — то крапка може… обірвати орбіту.

Лада підняла голову:

— Ти маєш на увазі — змусити об’єкт впасти?

— Або вилетіти, — похмуро відповів Гельмут. — Орбіта — це компроміс між швидкістю і тяжінням. Якщо ви змінюєте «наголос» у гравітації, компроміс зникає.

Мирон нервово потер руки:

— Це як поставити крапку в реченні корабля, — сказав він. — «Був корабель. Крапка». І все.

Ная мовчки дивилася на них. Вона вже бачила, як технології вбивають людей. Але вона не бачила, щоб убивала граматика.

Ремез тим часом зробив те, що роблять бюрократи, коли страшно: написав листа.

Лист був адресований «усім відповідальним сторонам» і містив вимогу «припинити будь-які спроби взаємодії». У листі було багато слів і жодного сенсу, але він мав печатку. Ремез був щасливий.

— Це має зупинити паніку, — сказав він, розсилаючи документ.

Мирон глянув на нього:

— Ви щойно поставили кому в чужій істериці, — сказав він. — Вітаю. А тепер наднова поставить крапку.

Крапка прийшла не від них. І це було найгірше.

Через дві доби після «коми» один із приватних дослідницьких консорціумів — з тих, що мають гроші й відсутність інстинкту самозбереження — провів власний експеримент. Вони не питали дозволу. Вони назвали це «незалежною валідацією». Вони використали потужніший модулятор, ближче до сектору, і повторили структуру, яку вважали «увагою».

Наднова відповіла.

Вона не дала «кому». Вона дала «крапку».

Спершу це виглядало як раптовий сплеск у гравітаційних сенсорах — короткий, різкий, як удар. Потім — як злам у траєкторіях одразу трьох кораблів, що йшли торговим коридором. Один корабель встиг увімкнути ручний режим. Другий — почав коригувати курс, але не встиг. Третій… третій просто зник із екранів.

Не вибухнув. Не розлетівся. Не подав сигнал лиха.

Він перестав бути частиною навігаційної реальності.

— Як це… «зник»? — Лада говорила тихо, але в її голосі було те саме, що в космосі буває перед катастрофою: нуль емоцій і максимум змісту.

Лом трясся над даними.

— Він… вийшов з орбіти коридору, — сказав він. — Але не просто зсунувся. Він ніби… отримав іншу «рамку» фізики на кілька секунд. І цього було достатньо, щоб його траєкторія пішла… туди, де вже ніхто не дивиться.

Мирон повільно сів.

— Крапка, — сказав він. — Ось вона. «Цей корабель — кінець речення».

Ная стиснула губи:

— Скільки людей на борту?

Лом ковтнув:

— П’ятдесят сім.

Ремез, який ще вчора писав листи про «припинити паніку», тепер виглядав так, ніби на нього раптом оформили всесвіт.

— Ми… ми маємо негайно засекретити інформацію, — сказав він.

Лада глянула на нього так, що навіть печатки могли б тріснути.

— Засекретити? — повторила вона. — Ви хочете засекретити «крапку», яка з’їдає кораблі? Щоб що? Щоб люди не турбувалися, поки їх редагують?

Мирон додав сухо:

— Не хвилюйтеся, громадяни. Якщо ви зникнете, це буде конфіденційно.

Гельмут стояв блідий, але зосереджений.

— Це підтверджує, — сказав він, — що пунктуація — це механізм впливу. Кома — корекція. Крапка — обрив. І якщо у мові є знак оклику…

— Не вимовляй, — прошепотіла Лада.

— Я не вимовляю, — Гельмут кивнув. — Я думаю.

Ная дивилася на нього:

— І що нам робити?

Гельмут відповів не відразу.

— Якщо це правопис, — сказав він нарешті, — то ми маємо навчитися читати його раніше, ніж він нас допише. І, можливо… навчитися не бути реченням.

Мирон гірко посміхнувся:

— Як перестати бути реченням у книзі, яку пише наднова? Дуже просто. Стань пробілом. Але пробіли теж можуть зникати.

Лада дивилася на мапу і бачила, як лінія втрат повільно наближається до їхнього сектору. Це було не «випадково». Це було «послідовно». Це було написано.

І в цьому було щось моторошно саркастичне: цивілізації витратили тисячі років, щоб навчитися писати, щоб зберігати пам’ять, щоб фіксувати сенс. А тепер правопис став зброєю — не в руках диктатора, не в руках корпорації, а в руках зірки, яка навіть не має рук.

Всесвіт знайшов найелегантніший спосіб сказати: «я вас читаю». І поставив крапку там, де йому захотілося.

А вони — люди, контрабандисти, науковці й бюрократи — стояли посеред цього речення і вперше по-справжньому відчули, що їхня мова — слабка. Бо їхня пунктуація не здатна змінювати орбіти.

Поки що.