Печери повертають борги

Є речі, які приходять у життя красиво.

Гроші після вдалої крадіжки.

Поцілунок у правильний момент.

Добре вино після дуже поганого дня.

Є речі, які приходять із гуркотом, димом і запахом чужих помилок.

Постріли.

Т ... Читати далі »

Артефакт починає їсти її зсередини

Першою ознакою того, що з нею відбувається щось значно гірше за звичайну втому, стала не кров.

Не біль.

І навіть не стрибки.

Першою ознакою стала пам’ять.

Кайра Велн усе життя покладалася на дві речі: на власну здатність брехати красиво й на власну здатність пам’ ... Читати далі »

Королева вмираючого світу

Кайра Велн завжди вважала, що найнебезпечніші речі у всесвіті мають три спільні риси: красиву оболонку, погану репутацію і здатність робити вигляд, ніби саме ти прийняла рішення підійти ближче.

Артефакт під її шкірою вже давно відповідав усім трьом критеріям.

Після майбутнього, де її ім’я стояло на музейних табличках із тією ж урочистою безсоромністю ... Читати далі »

Майбутнє, де вона вже стала проблемою для історії

Кайра Велн не любила власних легенд.

Це не було кокетством. І не тією фальшивою скромністю, яку так обожнюють багаті виродки після третього келиха, коли їм хочеться, щоб їх вмовляли визнати очевидне. Ні. Кайра справді не любила легенди про себе, бо з досвіду знала: що красивіше люди переповідають твоє життя, то брудніше, болючіше і безглуздіше воно було насправді.

Чоловіки, жінки, тирани і ще один дуже поганий вибір

Після Накаара Кайра Велн почала підозрювати, що артефакт має не лише дивну фізику, а й вкрай поганий смак у терапії.

Замість того щоб дати їй бодай кілька днів на нормальний сон, добру їжу й усвідомлення того факту, що вона тепер буквально носить під шкірою технологію, за яку цивілізації охоче продавали б континенти разом із населенням, артефакт поводився як найгірш ... Читати далі »

Перша мрія юності: місто розкоші й морального розкладу

Кайра Велн ще в дитинстві вирішила, що якщо вже світобудова має таку підозрілу кількість планет, імперій, заборонених архівів і міст, куди “нормальним людям краще не потикатися”, то вона, звісно ж, побачить їх усі.

У ті роки вона ще вміла називати це романтикою.

Пізніше, коли з’явилися борги, шрами, замовники ... Читати далі »

Коли вмирає надія, знаходиться проблема гірша

Кайра Велн не вірила в долю.

Доля, на її думку, була вигадкою для людей, яким бракувало або сміливості визнати власну дурість, або фантазії, щоб придумати кращу відмовку. Якщо тебе зрадили — це не доля, це ти надто довірився комусь із гарними вилицями. Якщо твій корабель підбили — це не фатум, а недостатня підозріливість до ракет класу “земля-орбіта&rdquo ... Читати далі »

Печери, руїни і погані передчуття

Першою думкою Кайри Велн, коли вона ступила глибше в підземну залу, було не “я врятована”, не “це відкриття століття” і навіть не “оце я влипла”.

Першою думкою було: ці місця надто стараються бути сексуальними для братської могили.

Тепле вологе повітря ковзнуло по її шиї, ніби саме підземелля вир ... Читати далі »

Планета, яка явно не рада гостям

Кайра Велн ніколи не любила ранки після катастроф.

Не те щоб у неї був великий вибір для порівняння — катастрофи в її житті траплялися з підозрілою регулярністю, ніби всесвіт колись образився на неї за щось дуже особисте й відтоді вирішив виховувати її через ударну терапію. Але навіть у цьому сумнівному жанрі вона мала смаки. Якщо вже прокидатися серед уламків, то хоча б у присто ... Читати далі »

Аварія як форма самопізнання

Кайра Велн завжди вважала, що в неї рідкісний талант: входити в приміщення, де все вже давно йде шкереберть, і виглядати там так, ніби саме так і було задумано.

Дехто називав це професіоналізмом. Дехто — нахабством. Один колишній коханець, якого вона покинула на астероїдній станції без пального, документів і шансів на моральне відновлення, назвав це “хворобливим романом із ката ... Читати далі »