Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина I

Руїни, що не визнають себе руїнами

Сектор зустрів їх так, ніби нічого особливого не сталося.

Це було найпідозріліше з усього, що вони бачили за останні роки. Руїни зазвичай люблять драму: щоб тріщини реальності світилися, як зламані неонові вивіски, щоб уламки станцій скреготіли, наче старі зуби Всесвіту, щоб причинність ка ... Читати далі »

Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - пролог

Інструкція з виживання без гарантії повернення

Всесвіт постачається “як є”.

Це не та фраза, яку хочеться читати на коробці, коли коробка — зоряне небо, а інструкція надрукована на внутрішньому боці твоєї повіки. Але якщо вже так сталося, що ти прокинувся в епосі, де реальність тримається на чесному слові, дро ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - епілог

Дороги, які не питають дозволу

Перший “сирітський” маршрут народився не як тріумф і не як запуск з фанфарами, а як тихе, майже сором’язливе тремтіння в полі “Шва-13”. Пульсар гудів рівно, п’яльця тримали нитку, а перепрошите серце пастки — тепер уже не “серце”, а просто модуль — видав короткий імпульс, який не казав &ld ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина X

Орбіта, що відмовилася бути колом

Шов “Шва-13” розходився з тією ж гідністю, з якою тримаються всі великі обіцянки: тихо, красиво й абсолютно байдуже до твоїх планів. “Тритон” влетів у простір за межами візерунка так, ніби його виплюнули — не зі зла, а з принципу. За кормою тремтіла тонка нитка, що ось-ось мала стати просто спогадом про те, що вс ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина IX

Сироти дають здачі

Коридор, прошитий “Швом-13”, тримався так, як тримаються найкращі речі у космосі: на впертості, теплій фазі й чесній брехні “ще трохи”. Нитка світла, яка вела “Тритон” крізь розриви, була тонкою, як нерв. І нерв у них уже давно був не один, а ціла мотузка, сплетена з паніки, сарказму й механічного “не зараз”. ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина VIII

Ті, хто ремонтує Всесвіт скотчем

Космос після “Сфери Порядку” був дивно чистий — не тому, що його хтось прибирав, а тому, що він нічого не обіцяв. Жодних білосніжних панелей, жодних “лікувальних” ритмів, жодних табличок, які сором’язливо називають пастку “тимчасовою відсутністю виходу”. Лише темрява, уламки і невидима присутн ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина VII

Мапа, яка сміється

Після “Сфери Порядку” космос здавався не просто порожнім — він здавався чесним. Жодних табличок. Жодних білих панелей, що затирають бруд і водночас затирають думки. Жодних “лікувань” під ритм гіроскопа, який робить з мозку рівну лінію, як з проводки — акуратний жгут.

Лише темрява, ул ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина VI

Релігія тяги й секта стабілізаторів

Після “Сфери Порядку” космос пах не вакуумом, а чесністю. Чесність, як відомо, теж може вбивати, але принаймні не робить це з посмішкою та під акомпанемент гіроскопа. “Тритон” ковзав між уламковими потоками, і кожен уламок, що минав ілюмінатор, виглядав як дрібна пам’ятка: тут колись була система, тут колись б ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина V

Сповідь навігаційного примари

У тінях, де навіть “центр” звучав глухо, космос був схожий на занедбаний коридор старої лікарні: чисто настільки, що аж моторошно, і тихо так, ніби хтось уже прибрав крики. “Тритон” ковзав між уламками повільно, із тією обережністю, яку зазвичай проявляють люди, що вже один раз повірили у “Ласкаво просимо додому&rdqu ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина IV

Мати-орбіта і діти, яких вона не планувала

Поле мертвих супутників лишилося позаду, але його присмак не зникав. Так буває з кладовищами: ти можеш піти, але вони ще довго живуть у твоїй голові, як нав’язлива думка, що кожна система рано чи пізно перетворюється на експонат, а кожен експонат — на виправдання. “Так було задумано”. “Так сталося&rdquo ... Читати далі »