Сироти розірваних орбіт - частина III

Кладовище супутників і святі покровителі металобрухту

Кай давно знав одну просту істину: космос не карає — космос просто не помічає. А все, що люди називають “карою”, насправді є бухгалтерією випадковостей, яку ніхто не підписував, але всі оплачують.

Після розмови з меню “центру підтримки” й голосом, що вчив ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина II

Бюрократія вакууму

У космосі є дві речі, які виживають після будь-якої катастрофи: уламки й формулювання. Уламки — бо їх ніхто не питає дозволу, перш ніж розлітатися. Формулювання — бо вони створені так, щоб не вмирати ніколи, навіть коли вмирає все інше. Формулювання ростуть у вакуумі, як пліснява на забутій консервації: без повітря, без світла, на чистій байдуж ... Читати далі »

Сироти розірваних орбіт - частина I

Інструкція з виживання: не вір у стабільну орбіту

Перший закон після розриву орбіти звучить просто: якщо ти прокинувся — значить, десь у Всесвіті ще не закінчилися помилки. Другий закон складніший: якщо ти прокинувся і тебе не віднесло в чорну тишу назавжди, то хтось десь уже готує звіт, у якому твоє життя буде названо “незначним відхиленням траєкторії”.

Сироти розірваних орбіт - пролог

Орбіти не рвуться. Рвуться нерви

Орбітальний вузол «Кеплер-Рій» звучав так, ніби Всесвіт намагався прикинутися офісом: гул вентиляції, тонкі клацання реле, шурхіт шторок на ілюмінаторах і рівний, майже лагідний бас гравітаційних компенсаторів. У цій музиці було щось заспокійливе, як у старому холодильнику на кухні: поки він бурчить, ніхто не думає про те, що всередин ... Читати далі »

Пам’ять світил, яких більше не існує - епілог

Небо, що тримає таємницю і посміхається крізь темряву

Минув час. Не той, що вимірюється годинами в бортовому журналі чи датами в бюлетенях космічної навігації, а той, що розтягується між “було” і “не було”, між “ми цього не планували” та “ми це зробили, просто не хочемо про це говорити”. Час, який любить будь-яка ... Читати далі »

Пам’ять світил, яких більше не існує - частина X

Перезапуск сузір’я: кнопка “Undo”, якої не мало бути

Коли ти виходиш із бібліотеки, де штрафують за зайві почуття, ти несеш із собою не знання, а чек. Не метафорично — майже буквально. Я відчував його під шкірою: невидимий рахунок за доступ до “підпису”, за три вирвані нитки, за той короткий момент, коли мислячий маяк под ... Читати далі »

Пам’ять світил, яких більше не існує - частина IX

Те, що світилося крізь нас (і виставляло рахунки)

Архів — це місце, де навіть тиша має прайс. Ми це відчули на рівні шкіри, ще до того як нам озвучили “додаткову оплату”. Після слів архіваріуса про “еквівалент трьох” у мене в голові наче хтось натиснув кнопку “оцінити” і почав підсвічувати найтепліші, найболючіші с ... Читати далі »

Пам’ять світил, яких більше не існує - частина VIII

Архіваріуси світла: бібліотека, де штрафують за зайві почуття

Після синхронізації з порожнечею я почав підозрювати, що “здоровий глузд” — це лише маркетинговий термін, придуманий людьми, які не літали в паузах. На «Ластівці» ще стояв запах металу, перегрітого страхом, а на екранах — хвіст даних: ритм відсутності, промі ... Читати далі »

Пам’ять світил, яких більше не існує - частина VII

Синхронізація з порожнечею: інструкція для тих, хто любить ризикувати здоровим глуздом

Ми зібралися в шлюзовому відсіку так, як збираються люди перед тим, як зробити щось абсолютно нерозумне: мовчки, дуже організовано і з лицями, на яких написано “це не нерозумно, це наука”. Наука, звісно, була не в захваті, але хто її питав.

... Читати далі »

Пам’ять світил, яких більше не існує - частина VI

Маяк, який навчається забувати (і робить це краще за людей)

Після “люкс-ностальгії” в нас залишився бонусний кешбек: тривога, яка не проходить навіть після перезавантаження. На «Лимані-7» це було майже святом — тут усе живе роками на перезавантаженнях. Станція перезавантажувалась щотижня. Деякі люди — раз на життя. Ми, схоже, перезавантажилися в чуж ... Читати далі »