Кохання з радіусом ураження

Коли людина прокидається після зовнішнього виходу до живої чорної діри, вона зазвичай очікує чогось величного.

Наприклад, філософського прозріння. Або нового страху смерті. Або хоча б красивого галюцинаторного видіння, де зорі складаються в обличчя Бога й кажуть: «Ти ще не все зіпсувала, продовжуй».

Ліра Вей прокинулася від того, що ремонтний дрон намагався засунути їй під подушку шоколадну цукерку.

Це ... Читати далі »

Скафандр для побачення

Після вечері при світлі мертвих зірок станція «Едем-Люкс» уперше за весь час свого існування нагадувала не курорт, а місце злочину.

Це, як не дивно, робило її чеснішою.

Раніше вона сяяла перламутром, золотом, дорогим склом і самовпевненістю людей, які вважали, що навіть кінець світу можна зробити комфортним, якщо додати м’яке освітлення, персонального андроїда й право на пізній виїзд. Тепер на блискучих підлог ... Читати далі »

Вечеря при світлі мертвих зірок

Після великого викриття рада директорів «Едем-Люксу» поводилася так, як і належить людям, яких упіймали на корпоративному людожерстві: вимагала вечерю.

Не адвоката. Не священника. Не останнє слово перед регуляторами. Саме вечерю.

Ліра Вей, почувши це від Нокс, кілька секунд мовчала. Це було рідкісне явище, майже таке саме небезпечне, як гравітаційний сплеск біля Мадам Нуль.

— Вони що? — нарешті спитала в ... Читати далі »

Корпоративна етика для людожерів

На «Едем-Люксі» існувало окреме управління корпоративної етики.

Це вже само по собі було тривожним знаком. Коли бізнес змушений створювати цілий відділ, щоб доводити власну моральність, десь у підвалі зазвичай лежить або труп, або фінансова модель, яка рахує трупи як операційні витрати.

У випадку «Едем-Люксу» підвалів не було. Станція висіла в космосі, гордовито обертаючись перед чорною дірою, тому всі свої гріхи ... Читати далі »

Гравітаційний флірт

Після зникнення Руфуса Кронна станція «Едем-Люкс» зробила те, що найкраще вміють дорогі місця, коли в них стається щось жахливе: стала ще красивішою.

Зранку коридори сяяли чистіше, ніж учора. Сервісні андроїди полірували поручні з такою зосередженістю, ніби саме на них лежала вина за поглиненого похоронного магната. У повітрі побільшало жасмину, м’яти й синтетичної морської свіжості. Після смерті, як виявилося, станція п ... Читати далі »

Зникнення з обслуговуванням номерів

На «Едем-Люксі» ранок після майже-катастрофи почався з вибачень.

Не зі справжніх, звісно. Справжні вибачення в корпоративному секторі давно вважалися фінансово небезпечним жанром. Справжнє вибачення передбачало провину, провина передбачала відповідальність, відповідальність передбачала компенсації, а компенсації, як відомо, можуть убити бізнес швидше за чорну діру.

Тому станція принесла гостям емоційно виважене ... Читати далі »

Едем-Люкс: рай із видом на смерть

Корабель «Лебідь-9» вийшов із гіперкоридору так плавно, ніби не щойно прорізав тринадцять світлових років простору, а просто з’їхав з ескалатора в дорогому торговому центрі. Усередині пасажирського салону не задзвеніли келихи, не заверещали діти, не впали на підлогу нервові туристи. Усе було вивірено, амортизовано, застраховано й продано як «безшовний досвід міжзоряного переміщення».

Ліра Вей не ... Читати далі »

Перший поцілунок сингулярності

У день, коли Всесвіт уперше поцілував Еліан Ро в губи, людство саме проводило пресконференцію.

Це було дуже в стилі людства: стояти на краю безодні, гладити її по темній шерсті, називати «інноваційним вікном можливостей» і продавати квитки в перший ряд. На орбіті мертвої планети Геліос-13 сяяла дослідна станція «Лазар-Омега» ... Читати далі »

Тиша після катастрофи

Тиша після катастрофи ніколи не буває справжньою.

Вона тільки здається тишею людям, які звикли міряти світ вибухами, сиренами, наказами, прокльонами, пострілами, падінням імперських гербів і короткими, дуже чесними звуками, з якими дорогі двері вилітають із петель. Насправді після катастрофи завжди шумно. Просто шум змінює форму.

На Ауреліоні тепер шуміли генератори.

Шуміли натовпи на площах.

Шуміли лікарні, де медики, яким ще вч ... Читати далі »

Темрява як акт милосердя

Темрява на Ауреліоні виявилася не порожнечею.

Вона була дзеркалом.

Коли Остання Зірка пішла, столиця Конфедерації перестала виглядати божественною. Без золотого сяйва, без нескінченного блиску куполів, без рекламних голограм про стабільність, без сакрального світла на обличчях політиків місто стало просто містом. Великим. Виснаженим. Переляканим. Занадто красивим у руїнах і занадто чесним у темряві.

Ауреліон лежав під “Сороковою ... Читати далі »