Міста, що блукають у туманностях - частина VII

Квартал, якого не було

Найстрашніше в лабіринті — не тупики. Найстрашніше — коли ти виходиш на знайому вулицю і розумієш, що вона тебе не пам’ятає.

Після того, як ми вирішили «допомагати» (слово, яке у космосі завжди звучить як діагноз), місто перестало бути просто живим. Воно стало зосередженим. Це ... Читати далі »

Міста, що блукають у туманностях - частина VI

Мисливці на блукальців

Рівне світло, про яке шепотіло Серце, не мало права існувати в туманності. У живих потоках усе тремтить, гойдається, дихає. Навіть найстабільніші маяки у космосі мають характер — підморгують, нервують, інколи брешуть. Рівне світло — це не характер. Це протокол. Це те, що залишає по собі не історію, а звіт.

... Читати далі »

Міста, що блукають у туманностях - частина V

Серце, що шепоче координатами

Ми прийшли до Серця так, як приходять до механізму, який нібито рятує життя, але чомусь завжди робить це з обличчям катівні. Після ради неба і металу місто здавалося виснаженим: ніби воно витратило надто багато енергії на те, щоб слухати людей, які вірять, що голосніше — означає правильніше. Навіть туман у коридорах став тоншим, су ... Читати далі »

Міста, що блукають у туманностях - частина IV

Рада неба і металу

У будь-якому місті, навіть пришитому до порожнечі, рано чи пізно знаходиться місце, де люди роблять вигляд, що керують. Це не цинізм — це архітектурний закон. Якщо є вулиці, з’являються правила. Якщо є правила, з’являються ті, хто їх пише. Якщо є ті, хто пише, з’являються ті, хто їх переписує. А якщо є туманність, що вміє с ... Читати далі »

Міста, що блукають у туманностях - частина III

Купол спогадів

Коли Ліхтар сказав «підемо під купол», я майже перепитав: «Під який саме?», бо в цьому місті куполів було стільки, що їх можна було колекціонувати, як виправдання. Але він не уточнював. Тут «куполь» означало не архітектурний елемент, а місце, де повітря має інший смак, а тиша — іншу ціну.

... Читати далі »

Міста, що блукають у туманностях - частина II

Вулиці з пилу комет

Порт не мав орбіти, зате мав характер. Це було перше, що я зрозумів, коли ми вийшли з доків і спробували «просто пройтися містом», як це кажуть люди, які ніколи не ходили по місцю, здатному образитися на твою ходу.

Перші хвилини все виглядало майже пристойно: світло було м’яке, повітря &mdash ... Читати далі »

Міста, що блукають у туманностях - частина I

Порт без орбіти

Коли ми нарешті «пристали», капітан сказав слово, яке завжди звучить як анекдот перед розстрілом:

— Акуратно.

У нормальному космосі «акуратно» означає: не зірви стикувальний вузол, не спали півпалуби плазмою, не підчепи на корпусі живий метеорит і н ... Читати далі »

Міста, що блукають у туманностях - пролог

Туманність як мапа, що дихає

У космосі є дві категорії людей: ті, хто вірить у мапи, і ті, хто хоча б раз намагався ними скористатися в туманності.

Перші носять на грудях значки навігаційних корпорацій, люблять слово «сертифіковано» і щиро переконані, що Всесвіт — це акуратний архів, де кожній зірці виділено полицю, ... Читати далі »

Ті, що повертаються з-за горизонту реальності - епілог

Ті, що лишаються за горизонтом

Після повернення «Лінзи» з пораненим горизонтом порт «Меридіан» не став святішим і не став безпечнішим. Він став уважнішим. Уважність була новою дисципліною: не тією, що будує ідеальні лінії, а тією, що помічає, де лінію намагаються зробити єдиною можливою.

Перші змі ... Читати далі »

Ті, що повертаються з-за горизонту реальності - частина X

Горизонт, що дивиться у відповідь

Після зірваного арбітражу «Меридіан» не заспокоївся — він наче перестав довіряти власним стінам. Коли метал починає підозрювати світло, це вже не технічна несправність. Це ознака того, що у просторі з’явився новий суддя, який не потребує зали, не підписує протоколи й не визнає апеляцій.

... Читати далі »