Сестра в золотій клітці

Плазмова артерія не була коридором.

Коридори створюють для людей. Для їхніх ніг, страхів, втеч, службових інструкцій і табличок “не входити”, які людство, звісно, читає як запрошення. Плазмова артерія була створена не для людей. Вона була шрамом, залишеним у тілі Ауреліона в той день, коли Конфедерація вперше навчилася тримати Зірку на повідку й назвала це технічним проривом, бо &ld ... Читати далі »

Бал лицемірів

Бал почався за три години після того, як Еліана Рут почула голос мертвої матері в серці живої Зірки.

Для нормальної цивілізації цього було б достатньо, щоб скасувати всі урочистості, закрити храми, викликати вчених, священників, психологів і, можливо, когось із відром холодної води для правлячої верхівки. Але Галактична Конфедерація не була нормальною цивілізацією. Вона була політичним механізмом, який у ... Читати далі »

Голос матері в серці реактора

Після стрілянини в нижніх доках Ауреліона Еліана зробила три висновки.

Перший: охоронці дому Варнів стріляли краще, ніж більшість найманців прикордоння, але гірше, ніж люди, які справді хочуть жити.

Другий: звільнена біоістота з вантажного ліфта виявилася напрочуд корисною союзницею, якщо не звертати уваги на те, що вона мала забагато зубів, недостатнь ... Читати далі »

Архів живих експериментів

Ауреліон мав нижні доки.

Це було дивно, майже непристойно, бо столиця Конфедерації дуже старалася робити вигляд, що в неї немає нічого нижнього. Ні нижніх районів, ні нижніх інстинктів, ні нижніх моральних поверхів. У рекламних голограмах Ауреліон завжди показували згори: золоті шпилі, білі куполи, сонячні сади, Сенатська цитадель, Остання Зірка в прозорій сфері, щасливі громадяни, які усміхаються так, ніби їх щойно попросили не думати про податки.< ... Читати далі »

Курорт для тих, хто пережив совість

Елізіум-9 не був курортом у звичайному сенсі.

Звичайний курорт — це місце, куди люди тікають від роботи, поганої погоди, родичів і власної біографії. Елізіум-9 був місцем, куди тікали ті, хто вже встиг утекти від усього: від старості, закону, моралі, пам’яті, природної смерті й кількох цілком заслужених трибуналів.

Він висів у високій орбіті над Ауреліоном, трохи осторонь головних транспортних потоків, за прозорим кільц ... Читати далі »

Каель Варн, або причина не довіряти красивим чоловікам

Каель Варн стояв у каюті “Сорокової вдови” так, ніби навіть аварійне освітлення мало перед ним вибачитися за недостатньо шляхетний відтінок.

Це дратувало Еліану.

Не сам факт, що він стояв. Не те, що він вторгся на її корабель із даними про Міру, пропозицією викрасти Останню Зірку й обличчям, яке, ймовірно, колись стане причиною чиєїсь громадянської війни. Дратувало інше: він виглядав доречно. У старій ... Читати далі »

Жінка, яку не варто наймати, якщо хочеш вижити

Мертвий імператор лежав у центрі мавзолею з таким виразом обличчя, ніби навіть після смерті був незадоволений якістю обслуговування.

Це дуже личило Його Вічній Величності Корвіну Третьому, Правителю Семи Спіралей, Переможцю Трьох Повстань, Покровителю Науки, Винищувачу Невдячних Колоній і людині, яка за життя наказала спорудити собі гробницю розміром із невелику провінцію. Мабуть, щоб після смерті ніхто не сплутав його з кимось ... Читати далі »

Зірка, яка втомилася світити

У Галактичній Конфедерації казали, що світло ніколи не бреше.

Це була дуже зручна фраза для цивілізації, яка брехала майже всім: колоніям, дітям, богам, мертвим, живим, власним архівам і навіть дзеркалам у сенаторських вбиральнях. Особливо дзеркалам. Ті, бідолашні, щодня змушені були відбивати обличчя людей, які називали себе хранителями миру, хоча насправді берегли тільки три речі: владу, ... Читати далі »

Післясмак катастрофи

Перші легенди про неї народилися раніше, ніж охололи руїни.

Так буває завжди.

Щойно десь щось вибухає достатньо красиво, а в центрі стоїть жінка з поганою репутацією, хорошою поставою і виразом обличчя, який можна однаково легко витлумачити як спокусу, загрозу або наслідок чужої дурості, — люди одразу починають шити з цього міф. Не тому, що люблять правду ... Читати далі »

Мисливиця на уламках часу

Якби хтось колись сказав Кайрі Велн, що її життя зрештою зведеться до суперечки з самою собою посеред пробудженого поховального механізму стародавньої цивілізації, вона б, найімовірніше, відповіла двома речами.

По-перше: що це звучить надто пафосно навіть для її смаку.

По-друге: що в такому випадку вона сподівається хоча б на хороше освітлення.

... Читати далі »