Перший контакт — без інопланетян

Найгірше в «Домі» було те, що він не робив нічого очевидно поганого.

Не було щелеп, що клацають у тумані. Не було істот із блискучими очима, які виходять із темряви й кажуть «вітаємо, ви на нашій території, будь ласка, підпишіть відмову від органів». Не було навіть класичного «інопланетного шуму», який у кіно завжди означає, що зараз вилізе щос ... Читати далі »

Побут, який підозріло полегшується

Першого ранку, коли вони перенесли табір у «Дім», Назар прокинувся з відчуттям, що його тіло вперше за тиждень згадало, як це — бути не в режимі «не померти». У нього не боліли плечі так, як боліли в модулі. Не скрипіло в суглобах. Не пищали нерви під шкірою. Він навіть не прокинувся від того, що в голові проскакує список: вода, генератор, туман, мох, табличка, ще табличка, чи не зник табір ... Читати далі »

Відкриття «Дому»

У четвертий день після того, як каміння виклало їм коло, Лада вирішила, що табір — це більше не «точка безпеки». Це точка звички. А звичка на планеті з характером — найкоротший шлях у меню.

— Печера, — сказала Марта, розклавши на підлозі модулю криву карту з позначками. — Я бачила її в тумані. Не вчора. Позавчора. Вона… ніби не хотіла показу ... Читати далі »

Ролі: командування, совість і паніка

Третього ранку після «кола каменів» вони прокинулися з відчуттям, що планета тепер не просто поруч. Вона в кімнаті. У горлі. Під шкірою.

Це було смішно, бо в кімнаті був лише перекошений модуль, пара термоковдр і запах металу. Але відчуття — реальне. Таке саме реальне, як конденсат на стелі, як тремтіння в пальцях, як те, що людина може втомитися від страху і поча ... Читати далі »

Планета з характером

Планета почала виховувати їх із дрібниць.

Не з хижаків, не з бурі й навіть не з радіації — хоча Назар уже морально готувався до будь-якої з цих «класичних» тем. Ні. Планета була витонченою. Вона била не по тілу, а по уявленнях. Вона робила з реальності гнучкий матеріал і дивилася, як люди намагаються з нього ліпити звичний світ — і нервують, коли в них виходить щось інше. ... Читати далі »

Тимчасовий табір і постійні нерви

Першого дня після падіння вони не «виживали». Вони просто робили все, що не давало померти прямо зараз.

Різниця тонка, як пластик аварійного фільтра: виживання — це стратегія, а «прямо зараз» — це коли дихаєш, бо ще не забув як.

Лада рахувала уламки так, ніби це були підлеглі на шикуванні. Її погляд ковзав по лін ... Читати далі »

Падіння як вступ до побуту

Корабель «Оріоль» не мав падати. Він був з тих машин, яким належало гордо ковзати між зорями й час від часу зневажливо попискувати системами безпеки, наче натякаючи: людські тіла — це тимчасово, а композити й протоколи — назавжди. «Оріоль» мав історію без аварій, екіпаж — біографії без посмертних нагород, а маршрут — нудний, як інструкція до фільтра води.

... Читати далі »

Ескадра примарних зорельотів ми повернулися, щоб усе добити - епілог

Всесвіт врятовано. Хтось уже створює нову проблему

Усе почалося з тиші.

Не з фанфар, не з “ми зробили це”, не з урочистого параду комет, які, за легендами, завжди летять правильним строєм, коли хтось рятує реальність. Тиша прийшла як системне повідомлення без емоцій: стабілізація заверше ... Читати далі »

Ескадра примарних зорельотів ми повернулися, щоб усе добити - частина Х

Фінальний протокол: натиснути “видалити” і не шкодувати

Тиша після колапсу магістрального шва виявилася не порожнечею, а формою звуку, до якої ніхто з них не був готовий.

Вона не гриміла, не співала, не просила меморіального маршу. Вона поводилася як завершений службовий файл: рівно, сухо, бе ... Читати далі »

Ескадра примарних зорельотів ми повернулися, щоб усе добити - частина ІХ

Розв’язка, де героїзм іде в тінь, а робота — ні

До дев’ятої частини вони дійшли в стані, який у нормальних флотах називають “виснаженням”, а в Ескадрі — “робочим настроєм, тільки з присмаком екзистенційної іржі”.

Після станції “Останній аргумент&rdqu ... Читати далі »