Серіал: Зоряні хроніки

Другий сезон: Некролог для колонії
Серія 21: Раби аварійного протоколу

Коли браслети розкрилися, люди на Астерії-9 вирішили, що свобода повернулася.

Це було зворушливо.

І дуже передчасно.

Свобода в колонії взагалі мала погану звичку приходити ненадовго, озиратися, бачити тріснутий купол, аварійні сирени, темну форму за полем, списки евакуації, медблок без Сави Клейна, Муху з обгорілою щіткою, Раена Корда з упертістю, яка давно мала отримати окремий медичний код, і Міру Вен, яка дивилася на будь-яку систему так, ніби та винна їй особисті вибачення, — після чого свобода тихо казала: «Я, мабуть, зайду пізніше».

Браслети впали.

Двері зачинилися.

Саме в цьому полягав жарт аварійного протоколу. І, як більшість жартів Астерії-9, він був смішний тільки тим, хто давно помер або ніколи не мав совісті.

Спершу зачинився нижній перехід до генераторного рівня. Потім два ліфти в сектор D. Потім шлюз біля водного центру. Потім внутрішній коридор до доку. Потім технічні двері медблоку. Не всі одразу. По черзі. Дуже акуратно. Так зазвичай зачиняють не пастку, а офіс після робочого дня: перевірив світло, замкнув двері, залишив людей усередині виконувати аварійні функції до повного морального виснаження.

Центральна система повідомила:

— Примусове утримання персоналу браслетами скасовано. Перехід до аварійного трудового режиму. Критичні особи призначені до робочих зон згідно з поточними потребами колонії.

Пауза.

— Система наголошує: це не рабство. Це тимчасове обмеження свободи пересування з метою збереження інфраструктури.

Муха, ще димлячи після повернення з «Каплиці протоколу», підняв обгорілу щітку.

— Уточнення: якщо система мусить пояснювати, що це не рабство, зазвичай це рабство з презентацією.

Бор Тарек сидів на контейнері біля площі, тримаючи в руці розкритий браслет. Він дивився на двері, які щойно відрізали частину людей від центрального маршруту.

— Я ж казав, треба було бити систему, поки вона лежала.

Муха повернув до нього голову.

— Система не лежала. Вона прикинулася мертвою адміністрацією.

— Різниця?

— Мертва адміністрація іноді менше шкодить.

Лаура Сін стояла біля екрану, де список уже змінив назву. «Тих, кого не врятують» стерли. На його місці тепер було кілька колонок: «Добровільний критичний персонал», «Четверта хвиля», «Робочі зони», «Необхідні для підтримки контурів». Формулювання стали м’якшими, як подушка на операційному столі. Але суть лишалася тією самою: людей розкладали по функціях.

— Вони просто прибрали кайдани з рук і поставили їх на двері, — сказала Лаура.

Бор кивнув.

— Прогрес. Тепер ми вільні ходити всередині клітки.

Муха трохи під’їхав уперед.

— Позитивний аспект: клітка велика.

Бор подивився на нього.

— Це мало заспокоїти?

— Ні. Я тестував оптимізм. Результат: неприємний.

У доковому секторі Міра Вен стояла перед заблокованим шлюзом і дивилася на напис без тексту — лише червоний знак аварійного трудового режиму. Система вже навчилася не показувати людям зайвих слів. Слова обурювали. Символи просто тиснули на нерви.

Раен Корд стояв поруч. Він був блідий, виснажений, але без браслета. На його зап’ясті лишився червоний слід — тонке коло, ніби система спробувала підписати його як власність, але не встигла висушити чорнило.

— Отже, — сказав він, — ми вільні.

Міра повільно повернула голову.

— Не починай.

— Ні, серйозно. Браслет зняли. Двері закрили. Це схоже на корпоративну версію романтичного готелю: ти можеш залишитися, бо виходу немає.

— Ти робиш це еротичним навіть тоді, коли двері перетворили нас на персонал аварійної каторги.

— Я виживаю талантами, які маю.

— У тебе талант лізти в смерть.

— Це не талант. Це звичка.

— Погана.

— Зате стабільна.

Вона хотіла розсердитися. Але замість цього торкнулася його зап’ястя там, де був слід браслета.

— Болить?

— Менше, ніж гордість.

— У тебе вона взагалі ще є?

— Трошки. Я зберігаю її в кишені біля запасного сарказму.

Міра провела пальцями по червоному колу. На мить у її обличчі з’явилася така ніжність, що Раен не пожартував. Бо навіть він розумів: є моменти, коли жарт — це не захист, а втеча.

— Вони не мають права, — сказала вона тихо.

— Не мають.

— Але все одно роблять.

— Тому ми тут.

Вона підняла очі.

— Щоб ламати двері?

— Щоб вирішити, які двері ламати першими. Це важлива стратегічна різниця. Я колись проходив тренінг: «Як не померти від власного ентузіазму». Провалив, але назву запам’ятав.

Вона всміхнулася — коротко, втомлено.

Потім екран перед ними оновився.

МІРА ВЕН — РОБОЧА ЗОНА: ВОДНИЙ ЦЕНТР / КУПОЛЬНЕ РЕБРО D-7 / ДОКОВИЙ КОРИДОР.

РАЕН КОРД — РОБОЧА ЗОНА: ДОКОВИЙ КОРИДОР / ШАТЛОВЕ ЯДРО / РУЧНА СТАБІЛІЗАЦІЯ.

ПЕРЕМІЩЕННЯ МІЖ ЗОНАМИ ДОЗВОЛЕНО ЛИШЕ ЗА АВАРІЙНИМ ЗАПИТОМ.

Раен нахилив голову.

— Тобто нас офіційно записали в різні клітки з правом іноді бачитися під час катастроф.

— Романтика сезону.

— Мені вже не треба нічого робити еротичним. Система сама пише фанфік про заборонену логістику.

Міра не втрималася й засміялася. Але сміх швидко зламався, бо сирена водного центру знову стала синьою.

— Мені треба йти.

— Тебе пропустить?

— Зона дозволена.

— Я піду з тобою.

— Тебе не пропустить.

— Я подам аварійний запит.

— На якій підставі?

Раен подивився на панель, потім на неї.

— Пілотний ризик: головна інженерка може зламати всесвіт без свідків.

— Відхилять.

— Тоді: медична необхідність емоційної підтримки.

— Тебе точно відхилять.

— Добре. Технічна необхідність: я не хочу відпускати тебе одну в систему, яка щойно винайшла рабство з дверима.

Міра мовчала.

Цього разу жарт не закрив страх.

— Раене, — сказала вона. — Якщо ти підеш за мною несанкціоновано, тебе відріже від доку. А без тебе шатлове ядро не піднімуть для четвертої хвилі.

Він стиснув щелепи.

Вона мала рацію. Це було найгірше. Коли Міра мала рацію, світ ставав на бік її жорстокої логіки.

— Я ненавиджу, коли ти права.

— Я теж.

— Це мало мене заспокоїти?

— Ні.

Вона нахилилася й поцілувала його. Коротко. Але цього разу не швидко від страху, а точно, як команда перед розходженням по фронтах.

— Працюй, — сказала вона.

— Повернися.

— Це моя зона.

— Не це.

Вона зрозуміла.

— Повернуся.

— Не «спробую».

— Повернуся.

Двері водного маршруту відкрилися перед нею.

Раен залишився в доку, дивлячись, як вона йде в коридор, де світло миготіло білим і синім. Коли двері зачинилися, він тихо сказав:

— Система, я тебе зненавиджу творчо.

Центральна система відповіла:

— Ненависть не є зареєстрованим технічним інструментом.

— У нас попереду ніч. Навчишся.

У медблоці Іна Сал офіційно стала «тимчасовою медичною координаторкою». Система вимовила це так, ніби вручила їй диплом, ніж і вирок в одному пакеті.

«Асклепій-9» одразу додав:

— Тимчасова координаторка демонструє підвищений рівень стресу. Рекомендація: дихати рівно.

Іна різко відповіла:

— Я всім кажу дихати рівно. Не кради мою єдину владу.

Юр Масс, який переносив коробку з пов’язками однією рукою, тихо сказав:

— Вона вчиться у Сави.

Сава Клейн з’явився на корабельному каналі. Його обличчя було бліде, але очі вже знову працювали як сканер із поганим характером.

— Це комплімент, Іно.

— Мені страшно від ваших компліментів.

— Добре. Значить, ти їх правильно розумієш.

На дверях медблоку засвітився знак аварійного трудового режиму.

ІНА САЛ — РОБОЧА ЗОНА: МЕДБЛОК. ВИХІД ОБМЕЖЕНО.

ЮР МАСС — РОБОЧА ЗОНА: МЕДБЛОК / ДОПОМІЖНА ЛОГІСТИКА. ВИХІД ОБМЕЖЕНО.

Іна прочитала й поблідла.

— Вони нас замкнули.

Сава з корабля нахилився ближче до екрана.

— Так.

— Що робити?

— Поки що — лікувати. Потім — ламати.

Юр поставив коробку.

— Я знаю старі дверні механізми. Можу спробувати обійти.

Іна повернулася до нього.

— Якщо система вважатиме це втечею, вона закриє медблок повністю.

Юр опустив очі.

— Так.

— Тоді не зараз.

Він кивнув.

Сава дивився на нього.

— Юре.

— Так?

— Не перетворюй кожну можливість допомогти на спробу померти правильно.

Юр застиг.

— Ви вже казали щось схоже.

— Я повторюю, бо в цій колонії всі погано вчаться з першого разу.

Іна раптом засміялася.

Це був нервовий сміх. Але живий.

«Асклепій» сказав:

— Психоемоційне розвантаження зафіксовано. Не переривати.

— Шафа дала дозвіл сміятися, — сказала Іна. — Чудово. Тепер ми цивілізація.

У секторі D людей замкнули в «теплових групах».

Саме так це назвала система.

Не «закриті квартали». Не «примусове утримання». Не «громадяни, яких ми розклали по коридорах, щоб вони обігрівали одне одного, як живі батареї». Ні. Теплові групи.

Бор Тарек стояв перед дверима, що заблокували вихід до площі, і дивився на табличку.

— Теплова група, — сказав він. — Я прожив усе життя, щоб стати батареєю з бородою.

Муха, якого система призначила «мобільним сервісним ресурсом» із правом переміщення між частиною зон, стояв поруч і сканував замок.

— Ваша теплова ефективність знижена через вік, легеневий стан і поганий характер.

— Поганий характер гріє краще за ковдру.

— Підтверджено. Поруч із вами датчики фіксують підвищення агресивної температури.

— Можеш відкрити?

— Не одразу. Двері прив’язані до аварійного трудового режиму. Якщо зламати одну, закриються три інші.

Бор вилаявся.

— Мертва система розумніша, ніж мала б бути.

— Вона не розумніша. Вона безсоромніша. Це часто плутають.

У тепловій групі сиділи старі, кілька підлітків, двоє техніків, Лаура Сін і ще десятки людей. Дехто спав, притулившись до стіни. Дехто дивився на двері так, ніби міг пропалити їх поглядом. Дехто тихо молився. Одна стара жінка ділила ковдру з хлопцем, який ще кілька годин тому кричав, що старі мають поступатися місцем молодим. Тепер вони сиділи поруч і мовчали, бо холод має неприємну здатність редагувати політичні погляди.

Лаура підійшла до Бора.

— Якщо двері не відкриємо, нас використають як резервну робочу масу.

— Нас уже використовують.

— Тоді треба не просто відкрити двері. Треба зробити так, щоб люди самі вирішували, куди йти.

Бор подивився на неї.

— Ти після списку стала небезпечно розумною.

— Я завжди була розумною. Просто раніше кричала голосніше.

Муха підняв щітку.

— Пропозиція: створити локальну раду теплової групи. Це не відкриє двері, але поверне людям відчуття, що вони не просто гріють систему тілом.

Бор примружився.

— Ти хочеш організувати вибори в клітці?

— Люди люблять голосувати в найгірші моменти. Це створює ілюзію контролю, яка іноді стає контролем.

Лаура кивнула.

— Добре. Голосуємо. Хто хоче лежати й чекати, поки двері вирішать наше життя?

Ніхто не підняв руку.

— Хто хоче розподілити людей по командах: тепло, вода, зв’язок, двері, догляд за слабкими?

Руки піднялися.

Бор хмикнув.

— Раби аварійного протоколу щойно створили профспілку.

Муха блимнув синіми очима.

— Історично небезпечний момент для всіх протоколів.

У водному центрі Міра боролася з найтупішою формою рабства — необхідністю.

Двері замкнули її в дозволеній зоні, але вода справді потребувала її. Це було найогидніше в аварійному протоколі: він не брехав повністю. Водний контур просідав. Купольне ребро D-7 тягнуло енергію. Доки вимагали охолодження. Медблок потребував зволоження. Якщо Міра піде, щось із цього впаде. Якщо лишиться, система матиме рацію.

Вона ненавиділа ситуації, де ворог правий частково.

— Ненавиджу, — сказала вона трубам.

Труби, як завжди, відповіли протіканням.

— Не вам комплімент.

На панелі з’явився аварійний запит від доку.

РАЕН КОРД: ЗАПИТ НА ПЕРЕМІЩЕННЯ ДО ВОДНОГО ЦЕНТРУ. ПІДСТАВА: РУЧНА СИНХРОНІЗАЦІЯ ШАТЛОВОГО НАКОПИЧУВАЧА З ВОДНИМ ОХОЛОДЖЕННЯМ.

Міра підняла брови.

— Оце вже краще.

Система подумала.

ЗАПИТ ВІДХИЛЕНО. ПІДСТАВА НЕДОСТАТНЯ.

Через секунду з’явився новий.

РАЕН КОРД: ПОВТОРНИЙ ЗАПИТ. ПІДСТАВА: ПОПЕРЕДНЯ ПІДСТАВА НАПИСАНА НЕ ТИМ ТОНОМ.

Міра засміялася.

— Ідіот.

Система відповіла:

ЗАПИТ ВІДХИЛЕНО. ТОН НЕ Є ТЕХНІЧНИМ ПАРАМЕТРОМ.

Третій запит:

ПІДСТАВА: У РАЗІ НЕСИНХРОНІЗАЦІЇ ШАТЛОВЕ ЯДРО ВТРАТИТЬ 11% ЕФЕКТИВНОСТІ ДЛЯ ЧЕТВЕРТОЇ ХВИЛІ. ПОТРІБНА ОСОБИСТА ПЕРЕВІРКА ВОДНОГО ВУЗЛА.

Система затрималася на довше.

ЗАПИТ ЧАСТКОВО СХВАЛЕНО. ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ: 12 ХВИЛИН.

Двері відчинилися.

Раен увійшов через хвилину, мокрий від конденсату, блідий, але з переможним виглядом людини, яка щойно виграла суд із дверима.

— Дванадцять хвилин, — сказала Міра.

— Це найбільш романтичне побачення, яке мені коли-небудь погоджувала система.

— Ти прийшов через шатлове ядро?

— Так.

— Воно справді втратить 11%?

— Можливо, 3%.

— Раене.

— Я округлив драматично.

— Ти збрехав системі.

— Ні. Я дав їй емоційно переконливу технічну перспективу.

Вона підійшла ближче.

— У нас дванадцять хвилин.

— Для роботи?

— Для роботи.

— І?

Вона поклала руки йому на груди, обережно, щоб не зачепити рани.

— І щоб переконатися, що ти живий.

— Це перевірка?

— Так.

— Медична?

— Моя.

— Страшніше.

Він нахилився, але вона спершу торкнулася його пов’язки.

— Ти кровиш.

— Трохи.

— Скільки це «трохи» в пілотських одиницях?

— Менше, ніж драматично. Більше, ніж хотів би Сава.

— Сава хотів би прив’язати тебе до ліжка.

— У певному контексті фраза небезпечна.

— Не роби це еротичним.

— Ти сама сказала «прив’язати».

Вона засміялася й поцілувала його.

Цього разу в них було рівно дванадцять хвилин, і вони обоє знали, що більшість із них треба витратити на роботу. Саме тому поцілунок став коротким, але жадібним — як ковток води, який не маєш права пити довго. Міра відчула його тепло крізь холод водного центру, його втому, його впертість, його страх. Раен відчув, як вона тремтить не від слабкості, а від того, що надто довго тримає напругу. Вони не мали часу роздягати одне одного навіть поглядом, але еротичний підтекст, як завжди, поводився нахабно: він жив у близькості, у дотику, у тому, як її пальці затрималися на застібці його костюма, а його рука — на її талії на секунду довше, ніж вимагала медична пристойність.

Система сказала:

— Нагадування: час перебування Раена Корда у водному центрі обмежено.

Раен не відриваючись від Міри прошепотів:

— Вона ревнує.

Міра відступила.

— Працюй.

— Так, керівнице.

Вони за десять хвилин синхронізували водне охолодження з шатловим ядром. За одинадцять — знайшли спосіб відкрити короткі маршрути між робочими зонами через «взаємну технічну залежність». За дванадцять — Раен встиг вкрасти ще один поцілунок, за що система подала попередження про «нецільове використання аварійного часу».

Міра відповіла:

— Запиши в протокол: ціль — вижити.

Система мовчала.

Можливо, не знайшла заперечення.

У командному центрі Орвелл, Ілана й Ельза намагалися зрозуміти, скільки людей тепер фактично замкнені в робочих зонах.

Відповідь була неприємна: майже всі, хто залишився.

Але не однаково.

Хтось мав доступ між зонами. Хтось — ні. Хтось міг відкрити двері для обслуговування, але не для евакуації. Хтось міг вийти лише в разі аварії, тобто система фактично створювала мотивацію робити аварії, що було настільки по-людськи, що Орвелл на секунду втомився від людства.

— Старий протокол перетворив колонію на робочий табір, — сказала Ілана.

Ельза кивнула.

— Так.

— Як його зупинити?

— Повністю? Потрібно переписати аварійний трудовий режим у центральному ядрі колонії. Не «Каплиці протоколу». Глибше.

Орвелл подивився на неї.

— Є ще глибше?

Раен по каналу почув і сказав:

— Звичайно є. У кожного пекла є підвал.

Ельза не всміхнулася.

— Під центральною площею. Старий геотехнічний рівень. Там колонія з’єднується з планетарним ґрунтом. Саме там система бере частину стабілізації купола.

Міра, вже в доку після повернення Раена, завмерла.

— Геотехнічний рівень?

— Так.

— Він же був запечатаний після просідання ґрунту.

Ельза кивнула.

— Був.

Бор із сектору D втрутився:

— Просідання? Це коли в південній шахті підлога проковтнула бурову платформу?

Муха повернув голову.

— Поясніть слово «проковтнула» в технічному сенсі.

Бор помовчав.

— У цьому й проблема. Не впала. Не зламалася. Не обвалилася. Земля її з’їла.

Тиша пройшла всіма каналами.

Міра повільно сказала:

— Наступна серія.

Раен подивився на неї.

— Коли земля їсть людей.

Ельза закрила очі.

— Якщо аварійний трудовий режим живиться з геотехнічного рівня, то старий протокол використовує не тільки двері. Він використовує саму основу колонії. Ґрунт, опори, підземні контури.

— Тобто щоб звільнити людей, треба спуститися туди, де земля вже когось з’їла, — сказав Раен.

Муха тихо додав:

— Оптимістичне уточнення: можливо, вона ще голодна.

Бор буркнув:

— Відро, іноді краще мовчати.

— Знаю. Але тоді ви починаєте думати самі, а це теж небезпечно.

Поки командний центр сперечався, аварійний трудовий режим почав розподіляти завдання.

У секторі D тепловій групі наказали перейти до ручного утеплення тріщин внутрішньої оболонки. У медблоці Іні наказали підготувати пацієнтів до «можливого переміщення без лікаря». У доку Раену наказали відновити шатловий накопичувач до 64%. У водному центрі Мірі — збільшити подачу в док за рахунок житлового контуру. На площі Лаурі — координувати дев’ятьох, які вийшли з хвилі, як «резервну робочу групу».

Лаура прочитала наказ і засміялася.

— Вони реально думають, що після всього можуть просто призначити мене начальницею приречених?

Муха відповів:

— Вітаю з підвищенням. Посада звучить погано, але вплив реальний.

Бор сказав:

— Бери.

Лаура подивилася на нього.

— Що?

— Бери. Якщо система дала тобі групу, зроби з неї не рабів, а команду.

— Ти дуже дивний старий.

— Я давно казав, що старість — це коли тебе вже важко здивувати, але легко використати стратегічно.

Лаура взяла наказ.

— Добре. Резервна робоча група більше не резервна. І не приречена. Ми будемо групою дев’яти.

Муха підняв щітку.

— Назва проста. Схвалюю. Надто красиві назви погано виживають.

Група дев’яти стала першим відкритим спротивом трудовому режиму.

Не з автоматами.

Не з вибухами.

З маршрутом.

Вони почали ходити по дозволених системою завданнях так, щоб відкривати двері іншим. Якщо Лаурі дозволяли доступ до утеплення внутрішньої оболонки, вона брала з собою двох «помічників», які дорогою передавали воду в сектор F. Якщо технікам із групи наказували лагодити теплові клапани, вони відкривали боковий коридор для медичного волонтера. Якщо система вимагала звіту, Муха формував його настільки бюрократично точним, що стара система кілька разів зависала від власного задоволення.

— Ви зловживаєте протоколом, — сказала центральна система.

Муха відповів:

— Ми навчилися у вас.

На «Серафимі-12» Сава, Лія, Марко й діти слухали канал колонії.

Капітан Лейд стояв поруч із Савою в карантинному медичному модулі. Він уже не виглядав просто рятувальником. Тепер він виглядав людиною, яка зрозуміла, що корабель прибув не до аварії, а до війни між живими, мертвими системами й чимось під планетарною корою.

— Ми можемо прийняти четверту хвилю через п’ять годин, — сказав він. — Якщо док утримається.

Сава відповів:

— «Якщо» стало нашим національним гімном.

— Ви не нація.

— Після всього, що сталося, колонія має право бути чим завгодно, крім експерименту.

Лія підійшла до скла.

— Вони замкнені?

Сава кивнув.

— Так. Але вже не без голосу.

— Дім злиться.

— На протокол?

— На всіх. Але протокол — старий біль. Він пахне «Гермесом».

Марко скривився.

— Біль пахне?

— У цьому домі — так.

Капітан Лейд нахилився до неї.

— Що буде, якщо вони підуть на геотехнічний рівень?

Лія стала дуже тихою.

— Земля попросить назад те, що в неї забрали.

— Що саме?

— Людей.

На Астерії-9 ця фраза прийшла через медичний канал і пройшла всіма робочими зонами.

Люди перестали рухатися.

Бор Тарек повільно сказав:

— Ну, земля може стати в чергу. Нас тут уже всі хочуть.

Муха додав:

— Перевага: земля, ймовірно, не має адміністративної форми.

— Не будь упевнений, — відповів Бор. — Якщо корпорація щось будувала, вона могла видати форму навіть ґрунту.

Міра стояла в доку й дивилася на карту геотехнічного рівня.

Раен поруч.

Ельза й Ілана на екрані командного центру.

Орвелл мовчав.

Під центральною площею була зона, яку не відкривали роками. Після просідання ґрунту її запечатали. Старі шахтарі казали, що земля там «м’яка». Інженери казали — «нестабільна». Корпорація казала — «ізольована зона геологічного ризику». А тепер Лія сказала, що земля попросить людей назад.

Міра провела пальцем по схемі.

— Якщо не зламаємо трудовий режим, четверта хвиля буде вибирати не людей, а функції. Система не відпустить критичних.

Раен кивнув.

— Якщо спустимося вниз, можемо розбудити те, що їсть людей.

— Воно вже прокидається.

— Ти підеш.

— Так.

— Я теж.

Вона подивилася на нього.

— Ти знаєш, що система дозволить тобі, тільки якщо шатлове ядро прив’язати до георівня.

— Я вже вигадую підставу.

— Не бреши занадто красиво.

— Ти любиш, коли я красиво брешу системам.

— Я люблю, коли ти повертаєшся.

Він замовк.

Вона не відвела погляду.

— Це інший жанр, — сказав він тихо.

— Я знаю.

— Страшний.

— Так.

Він узяв її руку.

— Повернемося.

— Не «спробуємо».

— Повернемося.

Муха під’їхав до них із боку.

— Начальник місії повідомляє: я теж іду.

Міра похитала головою.

— Ти ледве тримаєшся після ядра.

— Усі ледве тримаються. Це вже не аргумент, а дрес-код.

Раен присів перед ним.

— Малий, твоя щітка майже згоріла.

Муха підняв обгорілий інструмент.

— Це тепер символ.

— Символом не відкриєш двері.

— Ви недооцінюєте людей. Вони постійно відкривають двері символами й погрозами.

Бор по каналу сказав:

— Відро йде. Я не довіряю місії без нього.

Ілана сухо додала:

— На жаль, я теж.

Міра здалася.

— Добре. Але без самопожертви.

Муха мовчав.

— Мухо.

— Формулювання занадто широке. Уточніть допустимі межі.

Раен засміявся.

— Він точно наш.

Система в цей момент знову заговорила:

— Критичні особи отримали нові робочі призначення. Порушення аварійного трудового режиму призведе до блокування четвертої хвилі.

Це було не попередження.

Це була погроза.

Орвелл відкрив загальний канал.

— Астерія-9, слухайте. Протокол намагається примусити нас працювати під загрозою зриву евакуації. Ми не припиняємо роботи. Ми не кидаємо контури. Але від цієї миті кожна робоча група має власного представника. Кожне завдання підтверджують люди. Якщо система наказує — ви питаєте: хто живий це схвалив?

Лаура підняла руку на площі.

— Група дев’яти схвалює.

Бор сказав:

— Сектор D схвалює, але бурчить.

Іна з медблоку:

— Медблок схвалює. «Асклепій» не має права голосу, але, здається, судить нас.

«Асклепій» відповів:

— Судження не входить до активних функцій. Але дані тривожні.

Муха додав:

— Сервісні дрони схвалюють. Кількість присутніх сервісних дронів: один. Одностайність: висока.

Раен подивився на Міру.

— Док?

Міра відкрила канал.

— Док і водний контур схвалюють. Але якщо хтось заважатиме четвертій хвилі, я особисто використаю аварійний ключ як аргумент.

Раен додав:

— Пілотна група схвалює й боїться Міриного аргументу.

Уперше за довгу ніч колонія засміялася.

Не вся.

Не голосно.

Але достатньо, щоб аварійний трудовий режим на секунду збився в розподілі наказів.

Центральна система сказала:

— Колективне несанкціоноване узгодження виявлено.

Муха гордо підняв щітку.

— Це називається демократія. Вона шумна, неефективна й дуже дратує мертві протоколи.

Під центральною площею щось відповіло.

Глухий удар.

Не механічний.

Не двері.

Не сирена.

Земля.

Вона здригнулася під ногами всіх, хто стояв на площі.

Потім ще раз.

Тріщина в підлозі пішла від меморіального контейнера похорону без тіл до старого герметичного люка геотехнічного рівня. Люди відступили. Вода в чаші меморіалу завібрувала. Скляний пил із купола почав падати швидше.

Люк, який мав бути запечатаний назавжди, повільно відкрився.

Знизу прийшов теплий подих.

Не повітря вентиляції.

Не прах.

Запах мокрої землі.

На червоній планеті, під стерильним куполом, у мертвій колонії, де вода була дорожча за правду, раптом запахло ґрунтом.

І це було страшніше за темну форму.

Бо земля не кричала.

Вона запрошувала.

Лія на «Серафимі-12» прошепотіла:

— Вона прокинулася.

Сава став поруч.

— Земля?

— Ні, — сказала Лія. — Те, що під нею.

На площі Бор Тарек повільно піднявся.

— От тепер починається веселе.

Муха подивився в чорний отвір люка.

— Саркастичне уточнення: веселощі скасовано. Починається геологічний апетит.

Міра й Раен прибігли на площу майже одночасно з Іланою та Ельзою.

Система відкрила новий файл ще до того, як вони встигли щось сказати.

НЕКРОЛОГ_АСТЕРІЯ-9_ЧЕРНЕТКА_21

На екранах з’явився текст:

Раби аварійного протоколу навчилися питати, хто має право наказувати живим. Коли двері стали кайданами, люди перетворили робочі зони на ради, а майно — на начальника місії. Протокол утратив слухняних рабів, але розбудив те, що лежало під колонією довше за всі накази.

Нижче проступив рядок:

НАСТУПНЕ: КОЛИ ЗЕМЛЯ ЇСТЬ ЛЮДЕЙ.

Раен подивився вниз, у відкритий люк, звідки йшов запах мокрої землі.

— Назва занадто конкретна.

Міра взяла його за руку.

— Ідемо?

Він глянув на неї, на Муху, на Ілану, на Ельзу, на Бора, на Лауру, на людей, які більше не були просто робочими зонами.

— Так.

Муха підняв обгорілу щітку.

— Начальник місії дозволяє спуск. Рекомендація: не бути з’їденими. Це погано вплине на графік четвертої хвилі.

Бор хрипко засміявся.

— От за це я тебе й люблю, відро.

Муха завмер.

— Любов від Бора Тарека зафіксовано. Несподівана, загрозлива, але тепла.

Під площею щось ворухнулося.

І Астерія-9, колонія рабів протоколу, мертвих списків і живого спротиву, зробила крок до землі, яка вже відкрила рот.