Частина ІХ. Серце грому, де брехня звучить голосніше

Корпоративний флот зупинився рівно за двадцять сім кілометрів від межі, яку Карат-9 позначив живою хмарою.

Це було достатньо далеко, щоб Еліан Восс міг заявити про повагу до суверенітету планети.

І достатньо близько, щоб його кораблі вже запускали сканери, розгортали ретранслятори й обережно просовували датчики туди, куди їм тричі сказали не лізти.

Людство взагалі мало дивовижний талант перетворювати слово ... Читати далі »

Частина VІІІ. Предки теж помилялися, просто без пресслужби

Океан Карат-9 був надто спокійним для місця, під яким хтось установив незаконний пристрій, здатний записувати пам’ять живої планети й передавати її невідомому покупцеві.

Жодних хвиль.

Жодних хижих плавців над поверхнею.

Жодних блискавок, які б складалися в дуже зрозуміле попередження: «Не лізьте сюди, якщо вам подобається мати цілісний набір органів».

Лише світла вода, тонкий ... Читати далі »

Частина VІІ. Буря, яку колись навчили ненавидіти

До центрального якоря вирушили дві сотні озброєних істот, троє людей, одна жива планета й приблизно нуль учасників, які довіряли одне одному настільки, щоб спокійно повернутися спиною.

Рея назвала це союзом.

Марк — тимчасовим припиненням взаємного бажання когось заколоти.

Саар-Ін узагалі нічого не називала. Вона стояла на краю долини, оповита чорною тканиною й світлом власних шрамів, та дивилася на поверх ... Читати далі »

Частина VІ. Три тіла, одна пам’ять і катастрофічний дефіцит особистого простору

Перше, що Рея відчула після падіння, — чуже бажання.

Не дотик.

Не запах.

Не тепло тіла поруч.

Саме бажання — живе, гостре й настільки безсоромно відкрите, що її власна свідомість на мить зупинилася, як дипломат перед документом, у якому нарешті чесно написали слово «пограбування».

Воно належало Ладі.

Принаймні спочатку Рея була ... Читати далі »

Частина V. Клан із глибини, якому не сподобалися нові родичі

Глибинний клан прибув на світанку.

Не з неба.

Не з джунглів.

І навіть не з тієї сторони гір, куди напередодні пішли старші, ображені правдою, провідницею та самим фактом, що історію більше не дозволяли редагувати винятково тим, хто мав найдовші списи.

Земля розкрилася просто посеред долини.

Спочатку пролунав низький удар, схожий на глухий звук величезного серця. Потім коріння довкола ... Читати далі »

Частина ІV. Священна історія з вирваними сторінками

Мертва істота, яка мала справжню шкіру, тепле тіло й серце, що билося одразу в кількох ритмах, підвелася з могили й запитала, котрий зараз сезон.

Ніхто не відповів.

Навіть Карат-9, який останніми днями охоче коментував людську дурість бурями, корінням і голосами загиблих, цього разу зберіг мовчання. Можливо, планета теж не знала, як чемно пояснити істоті, що вона померла кілька століть тому, повернулася без попередн ... Читати далі »

Частина ІІІ. Мертві повертаються без дозволу на посадку

Першим із дощу піднявся той, кого клан поховав сім місяців тому.

Його звали Тарен.

Лада не знала цього імені, коли побачила його очима архіву. Тоді перед нею була лише молода постать, що формувалася між камінням старого поховального сектора: вода збиралася в обриси м’язів, коріння створювало кістки, дрібні спори натягували напівпрозору шкіру, а світло серцевинного припливу повільно запалювало зіниці.

Частина ІІ. Архів, який росте під шкірою планети

Дощ на Карат-9 закінчився приблизно о третій годині місцевої ночі.

Принаймні так стверджували зовнішні сенсори контактної станції.

Усередині лабораторії він тривав.

Краплі повільно підіймалися з підлоги, проходили крізь герметичні стики стелі й зникали в темному металевому перекритті. Час від часу одна з них змінювала напрямок, зависала біля людського обличчя й тремтіла, наче намагалася згадати, кого саме повин ... Читати далі »

Частина І. Прогноз погоди: місцями грім, усюди чужа провина

Уранці після бурі Карат-9 виглядав так, ніби нічого особливого не сталося.

Небо було чистим. Над чорними гірськими вершинами повільно підіймалася бліда зоря, запалюючи прозоре листя джунглів золотавим світлом. У низинах лежав блакитний туман. Дрібні шестикрилі істоти обережно вибиралися з-під кори, перевіряли повітря й одразу поверталися назад, очевидно дійшовши висновку, що сьогодні світові теж не варто довіряти. ... Читати далі »

Пролог. Буря, яка прийшла з минулого і не принесла парасолі

Після того як Карат-9 офіційно визнали живою розумною сутністю, міжзоряні юристи ще три тижні сперечалися, чи потрібно вписувати планету до договору в графу «сторона», «територія» чи «особа з надмірно розвиненою кореневою системою».

Карат-9 відповів на дискусію просто: підняв фундамент тимчасової юридичної станції на пів метра й не опускав, доки чиновники не перестали називати йог ... Читати далі »