Частина І. Архів починає кусатися

О десятій ранку їхня кухня офіційно перестала бути кухнею й перетворилася на штаб.

Це було помітно з першого погляду: на столі лежали ноутбуки, телефони, блокноти, роздруківки, чашки з кавою, печиво, флешки, зарядки, дві ручки, які не писали, одна ручка, яка писала занадто патетично, і фікус Степан на підвіконні, що дивився на все це з виразом рослини, котра давно зрозуміла: люди — це помилка еволюції з доступом до Wi-Fi.

Юлія стояла біля вікна й дивилася на сірий київський ранок.

Дощ уже припинився, але місто ще не висохло. На склі лишилися каламутні доріжки, мов після нічного плачу, який ніхто не мав бачити. Дахи блищали, дерева стояли темні й мокрі, машини повзли внизу, мов жуки, що вчасно згадали про кредити. Усе було звичайне. Надто звичайне для ранку після того, як тобі написав невідомий Листоноша, надіслав відео зі старої липи, конверт із твоїм ім’ям і повідомлення про першу зраду.

Життя мало непристойну звичку поводитися нормально в моменти, коли тобі хочеться, щоб воно хоча б із поваги вимкнуло світло, скасувало маршрутки й оголосило загальнодержавну паузу для осмислення.

Але ні.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-yake-chekalo-bez-nas-b455323?c=5047289