Частина І. Місто, яке пахло пилом, кавою і дурними обіцянками

Покровськ тоді ще не знав, що колись стане словом, яке люди вимовлятимуть тихіше.

Він стояв собі посеред літа, розпечений, запилений, трохи втомлений від власної буденності й абсолютно впевнений, що найстрашніше, що може трапитися з містом, — це прорив труби біля ринку, чергова яма на дорозі або те, що в маршрутці знову хтось вирішив обговорити своє життя на гучномовці, використовуючи для цього телефон і голос, здатний пробити бетон.

Покровськ пах пилом, кавою і дурними обіцянками.

Пилом — бо він був усюди. На підвіконнях, на взутті, на листі тополь, на обличчях людей, які поверталися з роботи й мали вигляд, ніби їх щойно дбайливо обваляли в сухому літі. Пил у Покровську був не просто явищем природи. Він був повноправним мешканцем міста. Йому, мабуть, теж приходили квитанції за комунальні послуги.

Кавою — бо біля вокзалу, біля ринку, біля зупинок і в маленьких кіосках продавали напій, який мав до кави приблизно таке саме відношення, як передвиборчі обіцянки до реальності. Але люди купували.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-nashih-poclunkv-b454488?c=5035391