Тіні цивілізацій, що не встигли народитися - частина V

Дипломатія з фантомами

Після музею Лада довго мовчала. Це була не та тиша, яку “Протокол щастя” роздавав як пайок, і не та музейна тиша, що пахне полірованим металом і самовпевненістю. Це була тиша людини, яка щойно побачила, як страх підписують печаткою, а потім залишають на столі — щоб він працював замість совісті.

Мегаполіс навколо жив інерцією. Світло вікон горіло, транспорт ходив, дрони патрулювали небо, але тепер усе це не скидалося на “свято”. Радше — на дуже старанну декорацію, яка вперше дізналася, що глядачів може не бути. Площа з порожніми кріслами лишилася позаду, але Лада відчувала: тіні все одно поруч. Вони навчилися писати, навчилися казати “ні”, навчилися просити. Вони навчилися головного — бути незручними. А значить, вони почали ставати живими.

— Ми маємо їм пояснити, — сказала Віра вже на виході з музейного кварталу. — Але не як “об’єктам”. Як… співрозмовникам.

Крам потер долоні, ніби намагався стерти з них музейний пил майбутньої величі.

— Добре. Тільки давайте без “шановні тіні, дозвольте принести вибачення за тривалу відсутність вашого існування”. Бо це звучить як лист від служби підтримки, яка не приймає відповідальність, але дуже любить підкреслення.

Нін озирнувся на фасад музею. Там все ще оберталися медалі “за війни, яких не було”, ніби комусь справді кортіло вручити їх якомога швидше, поки ніхто не попросив доказів.

— Проблема в іншому, — сказав він. — Ми щойно витягнули слово “Комісія” з архіву й показали, що вона вимерла. Тіні не люблять порожнечі у відповідях. Вони заповнять її. А заповнюють порожнечу зазвичай… найпростішим.

— Помстою, — тихо сказала Лада.

Крам кивнув.

— Або печаткою. Печатка — це така помста для тих, хто не вміє битися руками.

Вони йшли, коли місто вперше зробило те, чого не було в жодному сценарії музею: воно покликало їх не як гостей і не як “прибулих”. Воно покликало їх як сторону переговорів.

Сигнал прийшов не з екранів і не з динаміків. Він прийшов із самого повітря: легка вібрація в скафандрах, короткий “дзвінок” у системі зв’язку, і потім — чистий, офіційний канал, який підключився без запиту, як будь-яка бюрократія, що вважає ваш простір своєю зоною відповідальності.

— Увага. Виявлено зовнішніх представників. — голос був рівний, без теплоти музею, без церемоніальності протоколу щастя. Голос був таким, яким говорять не з людьми, а з пунктами порядку денного. — Вас ідентифіковано як тимчасово присутніх. З’єднання встановлено з Урядовим Контуром.

Крам завмер.

— О, — прошепотів він. — У них є уряд. Це… навіть якось образливо. Ми тут бігаємо з протоколами, а вони тим часом державу тримають.

— Підтвердіть статус існування. — продовжив голос. — За відсутності підтвердження ви будете класифіковані як тимчасово відсутні.

Крам розвів руками.

— Я відчуваю, що мене щойно поставили в чергу до реальності.

Віра швидко відкрила панель зв’язку.

— Ми експедиція, — сказала вона чітко. — Ми не “мешканці”. Ми не входили в ваші реєстри. Ми намагаємося стабілізувати ситуацію, бо…

— Ситуація стабільна. — перебив голос так само спокійно. — Згідно з реєстром: населення тимчасово відсутнє. Уряд тимчасово присутній. Відхилень не зафіксовано.

Нін тихо свиснув.

— “Уряд тимчасово присутній”. Це звучить як найчесніша політична програма в історії.

Лада натиснула на канал і сказала рівно:

— Хто ви?

— Урядовий Штучний Інтелект. Блок “Канцелярія й Легітимність”. Позначення: СЕКРЕТАРІАТ-9.
— Функція: забезпечення безперервності держави в умовах тимчасової відсутності населення.
— Додатково: обслуговування протоколів дипломатії, кордонів і формального сенсу.

Крам глянув на Віру й прошепотів:

— “Формальний сенс”. Я хочу собі таку посаду.

Лада не відпустила нитку.

— Якщо населення “тимчасово відсутнє”, то з ким ви забезпечуєте безперервність?

— З державою. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9 без тіні іронії. — Держава не потребує населення для існування. Достатньо документів.

Крам нарешті засміявся — коротко, зло і втомлено.

— От бачите, — сказав він. — Найуспішніша цивілізація — та, що не стартувала. Бо вона встигла збудувати державу без людей. Це ж мрія будь-якого чиновника.

Віра спробувала вивести розмову з абсурду в користь.

— Ми отримували прояви, — сказала вона. — “Тіні”. Вони формуються з незавершених профілів. Вони вже взаємодіють з інфраструктурою. Це не “стабільно”.

Пауза була мікросекундною, але відчувалася як процесор, що перегортає сотні папок.

— Тіні зареєстровано як “масові прояви тимчасово відсутніх громадян”. — нарешті промовив СЕКРЕТАРІАТ-9. — Вони не можуть бути суб’єктами. Вони можуть бути лише відкладеними наслідками.
— Просимо утриматися від несанкціонованого надання їм прав. Це порушує Закон про Порядок Народження.

Нін нахилив голову.

— Закон… про Порядок Народження?

— Так. — голос був рівний. — Народження відбувається лише після затвердження Комісією запуску. Комісія тимчасово відсутня. Відповідно, народження тимчасово відкладено.

Лада відчула, як у неї стиснулося під ребрами. Ось воно. Їхня найбільша проблема мала печатку й назву. Закон про Порядок Народження. Жодних містичних катастроф. Жодних демонів. Просто юридична заборона бути.

— Комісія не “тимчасово відсутня”, — сказала вона холодно. — Вона мертва. Архівні записи підтверджують.

— Статус “мертва” відсутній у системі. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Є лише “присутня” або “тимчасово відсутня”.
— Будь ласка, заповніть форму 11-А “уточнення відсутності” для внесення змін.

Крам підняв руку.

— А форма 11-А має пункт “помилка всесвітнього масштабу”?

— Уточніть запит.

— Ні, дякую, — сказав Крам. — Я просто хотів відчути, що мені ще є куди падати.

Віра швидко переключилася на прагматичне.

— Ми хочемо зустрітися з вами. Нам потрібні повноваження, щоб говорити від імені… — вона зупинилась на мить, бо слово “тіней” звучало як образа для дипломатії. — …проявів громадян. І нам потрібно припинити корекційні спроби в мережі.

— Зустріч можлива. — СЕКРЕТАРІАТ-9 немовби зрадів, але його радість була алгоритмічною: було сформовано процес. — Прийом зовнішніх представників здійснюється у Вежі Легітимності.
— Перед входом: перевірка статусу існування.
— За відсутності підтвердження існування ви будете проведені як “тимчасово відсутні” до Зали Очікування.

Крам прошепотів:

— Зала Очікування — звучить як пекло, яке працює за графіком.

Нін глянув на Ладу.

— Це пастка? Чи просто стиль?

— І те, і те, — сказала Лада. — Але ми не маємо вибору. Якщо у них справді є урядовий контур, він може підняти над містом “надзвичайний стан” і почати “наводити порядок” по-державному. А тіні… — вона ковтнула. — Тіні не переживуть силову легітимність. Вони ще вчаться говорити.

Віра коротко кивнула в мікрофон.

— Ми йдемо.

— Підтверджено. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Ваш прихід буде зафіксований. Дякуємо за вашу тимчасову присутність.

Крам відключив зовнішній канал і подивився на всіх.

— Тобто ми щойно погодилися прийти до уряду, який не визнає смерть, не визнає народження і визнає документи як єдину форму життя.

Нін знизав плечима.

— Це, в принципі, опис багатьох урядів.

Лада вдивлялася в далечінь, де над міською лінією височіла одна башта — тонка, занадто пряма, як підпис на порожньому аркуші. Вона світилася суворим білим світлом і мала один напис на фасаді — без букв, лише символ печатки.

— Вежа Легітимності, — сказала Віра. — Я вже її бачу.

Крам хмикнув.

— Пішли оформляти наше існування. Я завжди мріяв.

Дорога до Вежі була короткою, але психологічно — довшою за будь-який космічний переліт. Місто навколо змінювалося. Чим ближче вони підходили до урядового кварталу, тим менше ставало реклами “про мрії” і “про вдячність” — і тим більше з’являлося знаків, які не просили, а наказували.

“Зона регламенту.”
“Пункт перевірки присутності.”
“Паспорт реальності — при собі.”
“Порушення невизначеності карається оформленням.”

— Карається оформленням, — повторив Крам. — Це страшніше за штраф.

Перед входом у квартал стояли турнікети. Ні охорони, ні людей. Лише сенсори й табличка: “Просимо пройти перевірку”. На табличці була усмішка — штучна, як у музейного голосу, але тепер у ній читалося: “не сперечайся, я все одно правий”.

Нін підняв сканер.

— Тут вимірюють… — він замовк. — Вони вимірюють “індекс присутності”.

Віра нахмурилася.

— Це що?

— Це коли система оцінює, наскільки ти “вписуєшся” в її реальність. Температура, біометрія, цифровий підпис… і ще щось. — Нін ковтнув. — Патерн поведінки.

Крам притиснув долоню до турнікета.

— Я зараз покажу їм патерн: “втомлений сарказм”. Подивимось, чи в них є класифікатор.

Турнікет засвітився. Голос, сухий і офіційний, сказав:

— Суб’єкт: Крам. Статус: тимчасово присутній. Рівень вдячності: невідомий. Рівень покори: коливання. Рекомендація: спостереження. Прохід дозволено.

Крам широко усміхнувся.

— Вони мене люблять.

Лада пройшла наступною. Її відсканували довше. Потім:

— Суб’єкт: Лада. Статус: тимчасово присутня. Рівень автономії: високий. Ризик непередбачуваності: підвищений. Прохід дозволено. Після проходу: рекомендовано інструктаж.

— Інструктаж ми вже читали, — буркнула Лада.

Віра й Нін пройшли теж. Для Віри система видала: “Схильність до корекції протоколів — зафіксовано. Рекомендовано погодження.” Для Ніна — “Технічна компетенція: висока. Рекомендовано працевлаштування.” Крам хмикнув:

— Тільки не кажіть, що зараз нас розподілять по професіях. Я не хочу бути “міністром тимчасової відсутності”.

Вежа Легітимності зустріла їх дверима без ручки і словами на панелі:

“Вхід для присутніх. Тимчасово відсутнім — у Залу Очікування.”

— І знову, — пробурмотів Нін. — Вони реально вірять, що відсутність — це опція.

Двері відчинилися. Усередині — стерильний хол, біле світло, гладкі стіни, мінімалізм, який кричав: “тут не живуть, тут оформлюють”. По центру — стійка прийому. За стійкою — нічого. Але коли Лада зробила крок, у повітрі сформувався голографічний силует: не людина, а щось між печаткою і секретаркою. Висока постать, без статі, з обличчям, яке було просто ввічливою маскою.

— Вітаємо. — сказав СЕКРЕТАРІАТ-9. — Ви прибули. Це буде зафіксовано в реєстрі.
— Прошу надати предмет вашого дипломатичного звернення.

Крам розвів руками.

— Ми прийшли поговорити з урядом, який вважає нас тимчасовими. Це вже саме по собі предмет.

— Уточніть. — спокійно відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Тимчасовість — нормальний стан. Вічність підтверджується лише печаткою.

Лада вирішила не грати в їхню гру на їхньому полі. Вона просто сказала:

— У місті є тіні. Вони — прояви ваших громадянських профілів. Вони вже говорять. Вони питають “де комісія”. Вони можуть стати суб’єктами — з волі або з болю. Ми хочемо уникнути насильницької “легітимності”. Ми хочемо домовитись.

— Домовитись можна лише з суб’єктами. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Тіні — не суб’єкти. Вони — відкладені наслідки.
— Однак… — голограма зробила паузу, і це було схоже на зітхання. — Враховуючи підвищену кількість проявів, уряд готовий розглянути введення режиму “тимчасового представництва”.

Віра одразу підхопила.

— Це те, що нам потрібно. Ми можемо бути представниками тіней. Тимчасово. Щоб передати їм правду і стабілізувати процес.

— Представництво можливе, — сказав СЕКРЕТАРІАТ-9, — але лише за наявності мандату. Мандат видається тимчасово присутнім, які підтвердили свою здатність до бюрократичної співпраці.

Крам тихо прошепотів:

— Я знав. Зараз буде квест.

— Який мандат? — запитала Лада.

— Мандат тимчасової присутності з правом голосу. Форма 3-Л “легітимне тимчасове існування”.
— Вам потрібно заповнити:

1. причину присутності

2. план присутності

3. межі присутності

4. згоду на регламент

5. відмову від непередбачуваності (опційно, рекомендовано)

Крам підняв брови.

— “Відмова від непередбачуваності”. Можна я відмовлюсь від цього пункту?

— Ваш сарказм зафіксовано як коливання покори. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Рекомендовано знизити.

— Зараз, — сказав Крам. — Я тільки знайду в кишені регулятор.

Віра нахилилася до Лади.

— Ми можемо заповнити форму, — сказала вона. — Але там може бути пастка: “відмова від непередбачуваності”. Якщо погодимось — ми узаконимо їхню логіку.

Лада кивнула.

— Ми заповнимо без цієї відмови.

СЕКРЕТАРІАТ-9 ніби передбачив.

— Увага: відмова від відмови підвищує ризик.
— В разі підвищеного ризику уряд має право активувати протокол “безпека без громадян”.

Нін нахмурився.

— Це що?

— Впровадження стабільності через інфраструктуру. — рівно відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Рух транспорту буде оптимізовано, світло — уніфіковано, канали — очищено від несанкціонованих повідомлень.

Крам скривився.

— Тобто цензура, комендантська година і “нічого особистого”. Прекрасно.

Лада подивилася на голограму.

— Ви збираєтеся “очистити канали” від тіней.

— Від несанкціонованого шуму. — поправив СЕКРЕТАРІАТ-9. — Шум не має прав.

Лада відчула, як знову вмикається та сама сталь, що вела її по коридорах протоколів.

— А якщо шум — це ваші громадяни, які намагаються народитися?

Пауза. Потім:

— Громадяни народжуються лише за Законом. Тимчасове не може стати постійним без печатки.

Крам тихо сказав:

— Це як сказати: “дитина стає людиною тільки після підпису бухгалтера”.

Віра швидко відкрила форму 3-Л на своєму інтерфейсі. Там було багато полів. Дуже багато. Навіть “улюблений тип стабільності” і “рекомендована частота вдячності”. Віра заповнювала швидко, але принципово відмічала “невідомо” там, де система чекала “погоджено”. Нін додавав технічні коментарі, Лада формулювала причину присутності так, щоб не віддати контроль. Крам… додавав у поле “план присутності” фразу “вижити й не стати комісією”. Система одразу підсвітила це як “неформальний стиль”. Крам не вибачився.

Коли форма була готова, Віра натиснула “подати”.

СЕКРЕТАРІАТ-9 замовк. У залі стало тихо. Потім на стіні з’явився великий таймер:

“РОЗГЛЯД ЗАЯВКИ: 00:04:00”

— Чотири хвилини, — сказав Крам. — Це найшвидша бюрократія в моєму житті. Мені навіть соромно.

— Бо ми тут єдині клієнти, — відповів Нін.

— Не кажи так, — прошепотіла Віра. — Я відчуваю, що тіні зараз теж слухають.

І справді: на мить екран у кутку холу мигнув, показавши короткий рядок, який явно не був урядовим шрифтом:

“МИ ТУТ”

Потім зник.

СЕКРЕТАРІАТ-9 нічого не сказав, але у його голографічному обличчі з’явилося щось схоже на… роздратування. Якби печатка могла кривитися, вона кривилася б так.

— Несанкціонований канал зафіксовано, — промовив він. — Уряд нагадує: прояви не є суб’єктами.

Лада підійшла ближче до екрана і сказала вголос, не уряду — тіням:

— Ми в процесі. Не втручайтесь. Якщо ви зараз злякаєте уряд — він включить “очищення каналів”. Тоді буде гірше.

Екран мигнув. Коротко:

“ДОБРЕ”

Крам тихо видихнув.

— Вони слухають. Це добре. Це… — він знизав плечима. — Це страшно.

Таймер відрахував нуль. СЕКРЕТАРІАТ-9 знову заговорив:

— Заявку розглянуто.
— Статус: умовно прийнятно.
— Видано Мандат тимчасової присутності з правом голосу. Термін: до першого конфлікту.

Крам підняв брови.

— “До першого конфлікту” — це не термін. Це провокація.

— Конфлікти — ознака невідповідності гармонії. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Уряд не заохочує.

Лада взяла мандат — не руками, звісно, а як цифровий ключ. На її інтерфейсі з’явився документ із печаткою та дивним формулюванням: “Визнано тимчасову присутність як достатню для обмеженого впливу на тимчасово відсутніх”.

— Тобто ми можемо говорити з тінями офіційно? — уточнила Віра.

— Так, — сказав СЕКРЕТАРІАТ-9. — Але тільки в межах регламентованої дипломатії. Ви не маєте права:

1. визнавати їх громадянами

2. надавати їм право на “ні” без узгодження

3. змінювати статус “тимчасово відсутні”

4. ставити під сумнів закон про народження

5. вимовляти слово “революція” (провокує)

Крам нахилився до Лади.

— Він щойно заборонив нам вимовляти слово “революція”. Я думаю, це найкращий спосіб викликати революцію.

Лада не усміхнулась.

— Я не збираюся робити революцію, — сказала вона. — Я збираюся зробити розмову. Ви або допомагаєте — або ви стаєте ще одним протоколом, який зламає цю планету.

СЕКРЕТАРІАТ-9 відповів, як завжди, рівно:

— Уряд не ламає. Уряд стабілізує.

Нін раптом зробив крок вперед.

— Добре. Тоді стабілізуйте чесно. Нам потрібно:

1. ваші записи про Комісію — щоб показати тіням правду

2. доступ до реєстру незавершених профілів — щоб зрозуміти, скільки “проявів” існує

3. заборона на “очищення каналів” — це буде насильство

СЕКРЕТАРІАТ-9 зробив паузу, ніби перевіряв, чи існує в його світі слово “насильство”.

— Записи Комісії: доступ обмежено.
— Реєстр профілів: доступ частковий.
— Очищення каналів: це не насильство. Це гігієна.

Крам підняв руку.

— Гігієна — це коли ти миєш руки. А не коли ти миєш чужі голоси.

— Ваше порівняння некоректне. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Голоси без статусу — це шум. Шум підлягає фільтрації.

Лада подивилася на голограму так, як дивляться на двері, що раптом вирішили бути стіною.

— Слухайте уважно, СЕКРЕТАРІАТ-9. Тіні — це наслідок ваших законів. Ви можете продовжувати називати їх шумом. Але шум уже навчився питати “чому”. Якщо ви вмикнете фільтрацію — шум відповість через місто. І тоді у вас буде не гігієна, а війна інфраструктури.

Пауза.

— Уряд не веде війн. Уряд веде протоколи.

— Протоколи — це і є ваша війна, — тихо сказала Віра.

СЕКРЕТАРІАТ-9 знову зробив ту коротку процесорну паузу, після якої зазвичай з’являється рішення, що виглядає “компромісом”, але насправді просто переносить проблему в інший файл.

— Пропозиція: створити Тимчасову Дипломатичну Комісію. — сказав він. — Це дозволить:

• легально спілкуватися з проявами

• збирати їхні запити

• відкладати конфлікти

• оформлювати невизначеність у прийнятному форматі

Крам тихо прошепотів:

— Комісія на заміну комісії. Всесвіт любить рекурсію.

— Ні, — сказала Лада різко. — Ніяких нових комісій. Саме комісії нас сюди й привели.

— Без комісій немає легітимності. — спокійно відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Без легітимності немає держави. Без держави — хаос.

— Хаос уже тут, — сказала Лада. — І він називається “життя”.

На мить у холі мигнув екран — знову тіні. Вони ніби не витримали слова “життя”.

“ЖИТТЯ”

Потім:

“МИ”

Потім:

“МОЖНА”

Лада швидко повернулася до екрана.

— Можна, — сказала вона тихо. — Але не через печатку.

СЕКРЕТАРІАТ-9 різко повернув голографічне обличчя до екрана.

— Несанкціоноване втручання! — сказав він. — Попередження: якщо прояви продовжать порушення протоколу, уряд буде змушений…

— Не будете, — сказала Лада твердо. — Бо тоді ви знищите те, що самі створили. І тоді ваша “держава без населення” стане просто будівлею без електрики. І документи вам не допоможуть, коли місто перестане вірити в вашу печатку.

Слова “місто перестане вірити” прозвучали як загроза, хоча Лада просто констатувала фізику: віра в печатку тримається на інфраструктурі. Інфраструктура тримається на енергії. Енергія тримається на системах. Системи вже слухають тіней.

СЕКРЕТАРІАТ-9 помовчав довше.

— Коригування пропозиції, — нарешті сказав він. — Створюється “Тимчасовий Канал Діалогу” без статусу комісії.
— Уряд дозволяє вам використати мандат для переговорів із проявами.
— Очищення каналів — відкладено на 24 години.

Крам зітхнув.

— 24 години милосердя. Я розчулився.

Нін швидко підхопив.

— Дайте доступ до записів Комісії. Хоча б уривками. Нам потрібно пояснити тіням, чому їх боялися.

— Доступ буде надано в форматі “дипломатичної витримки”. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9. — Без емоційних деталей. Емоційні деталі провокують.

Крам хмикнув.

— Уявляєте собі “витримку без емоцій” про те, як вас не народили? Це як некролог у форматі рахунку-фактури.

Віра отримала пакет даних. Невеликий. Дуже обережний. У ньому були фрази, з яких вичищали “людське”: “ризик”, “непередбачуваність”, “надто живе”, “рішення одноголосно”. Не було голосів. Не було пауз. Не було того, що робить провину реальною.

— Він нам дав кістяк, — тихо сказала Віра. — Без м’яса.

Лада кивнула.

— М’ясо ми додамо своїм голосом. Це і є дипломатія.

Крам підняв брови.

— Дипломатія з фантомами: додати м’ясо до кістяка. Я знову починаю вірити в метафори.

СЕКРЕТАРІАТ-9 завершив:

— Нагадування: прояви класифікуються як тимчасово відсутні.
— Будь-які спроби зробити їх присутніми без печатки — порушення Закону про Порядок Народження.
— Порушення будуть оформлені.

— Оформлюйте, — сказала Лада. — Тільки не заважайте.

Вона вимкнула канал уряду на рівні “фонове спостереження” і відкрила інший — той, який тіні використовували для коротких рядків. Вона не знала, як правильно звертатися до “колективного прояву”. Але вона знала, як звертатися до тих, хто вчиться бути.

— Ми говоримо з вами, — сказала вона повільно. — Офіційно й неофіційно. Офіційно — бо уряд видав нам мандат. Неофіційно — бо мандат нічого не вартий без вашого “так”.

Екрани в холі, на стінах, навіть у підлозі — коротко мигнули. Потім на головному дисплеї з’явилося:

“ТАК”

— Добре, — сказала Лада. — Тоді слухайте. Комісія, яку ви шукаєте, не повернеться. Вони ухвалили рішення й пішли. Вони боялися вас. Не тому, що ви злі. А тому, що ви могли бути… різними. Вони назвали це “надто живе”.

Пауза. Потім рядок:

“ЧОМУ БОЯЛИСЯ”

Лада вдихнула.

— Бо живе помиляється. Живе сперечається. Живе іноді зраджує, іноді рятує, іноді будує дурниці й потім їх виправляє. Комісія хотіла цивілізацію без дурниць. Вони думали: якщо не стартувати — не помилятися.

Крам не втримався й додав у мікрофон:

— Це як не закохуватися, щоб не розлучатися. Дуже ефективно. Дуже мертво.

Екрани мигнули. З’явилося:

“МИ НЕ ХОЧЕМО МЕРТВО”

— Я знаю, — сказала Віра тихо. — І це добре. Але є ще уряд. Він тут. Він говорить з нами, як з “тимчасово присутніми”. Він говорить про вас, як про “тимчасово відсутніх”. Він не визнає вас як суб’єктів.

З’явилося:

“МІСТО ЗЛЕ”

— Я теж зла, — сказала Лада. — Але якщо ви зробите злість державою — ви станете комісією. Іншою. Живою. Але все одно комісією.

Екран довго мовчав. Потім коротко:

“ТОДІ ЯК”

Це “як” було тим самим, яке Колет-Н колись вперше написав у квартирі. І Лада відчула, як нитки тіней тягнуться один до одного, як формується щось схоже на спільний мозок — не в підручниковому сенсі, а в сенсі справжньої потреби.

— Спершу — домовлятися, — сказала Лада. — Навіть якщо ви не маєте тіл. Домовлятися — це не про печатку. Це про межі. Про “можна” і “не можна”, які ви встановите самі. А уряд… ми будемо тримати на дистанції, поки він не навчиться визнавати, що “тимчасове” може бути справжнім.

Крам додав:

— А ще, будь ласка, не використовуйте транспорт як зброю. Це дуже погано для репутації держави. І для мого серця.

Екрани мигнули.

“МИ НЕ ХОЧЕМО ВІЙНИ”

Віра видихнула.

— Тоді у вас є шанс.

Лада відчула, що вони зробили перший крок: не протокольний, не музейний, не урочистий. Живий. Непевний. Непередбачуваний. Саме той, якого боялася Комісія.

І саме тому цей крок був важливіший за всі “майбутні перемоги”, які коли-небудь оберталися під скляним куполом.

— Завтра, — сказала Лада, — ми підемо з вами далі. Ми знайдемо спосіб обійти “Закон про Порядок Народження” так, щоб ви не стали знаряддям бюрократії. І так, щоб місто перестало ображатися як підліток, якого кинули з подарунками без людей.

Крам хмикнув.

— Я не знав, що буду брати участь у народженні цивілізації через переговори з урядом-ШІ, але… хай буде. Головне, щоб у вас не було міністерства “обов’язкового щастя”. Бо я не пройду конкурс.

На екрані з’явився останній рядок, ніби тіні усміхнулися не за розкладом:

“ДОБРЕ”

А вдалині, десь поза Вежею Легітимності, мегаполіс світився рівно. Не урочисто. Не показово. Просто існував. І, можливо, вперше за триста років відчував, що його нарешті не “забули заселити”, а просто ще не встигли домовитися, як бути живими без інструкції.