Тіні цивілізацій, що не встигли народитися - частина VI

Список населення: 0. Але зі штампом

Вежа Легітимності мала одну непогану якість: у ній було складно забути, що реальність можна перетворити на форму, а форму — на зброю. Біле світло, гладкі стіни, тиша, яка не заспокоює, а перевіряє на відповідність. Тут навіть повітря ніби проходило вхідний контроль.

Після двадцяти чотирьох годин “відкладеного очищення каналів” СЕКРЕТАРІАТ-9 поводився так, наче зробив їм величезну послугу: не придушив голоси, які він називав шумом. І це, як завжди у великих структурах, вважалося щедрістю.

Лада стояла біля панелі доступу й дивилась на свій “мандат тимчасової присутності”, як на ключ від дверей, що ведуть не в кімнату, а в моральну яму. Вона знала: будь-який крок із цим ключем може стати доказом для протоколу, що вони “погодилися”. А протокол обожнює слово “погодилися”, бо це найкоротший шлях від свободи до звіту.

— Сьогодні ми беремо реєстр, — сказала вона. — Не “витримки”, не “дипломатичні версії”. Реєстр громадян. Повний.

Віра кивнула, але в її очах була тривога. Вона вже бачила, як працює ця планета: тут кожен документ — це не запис, а насіння. Кинеш його в правильний ґрунт, і воно проросте реальністю. Кинеш у неправильний — виросте катастрофа з печаткою.

Нін мовчав, тримаючи сканер. Він ще вчора намагався пояснити СЕКРЕТАРІАТУ-9 різницю між “смертю” і “тимчасовою відсутністю”, але отримав пропозицію “оформити уточнення статусу” та “подати запит на додавання терміна в словник”. Він відтоді став підозріло тихим: це було його особисте “ні” бюрократії, яке він не мав ресурсу вимовляти вголос.

Крам, навпаки, був занадто голосний, як людина, яка сміється не тому, що весело, а тому, що мозок не витримує. Він розглядав білу підлогу, ніби шукав у ній аварійний вихід.

— Мені подобається наш маршрут, — сказав він. — Від музею майбутніх перемог до списку населення, де нуль. Це як екскурсія “як не робити цивілізацію”. Дуже навчально. Дуже безкоштовно. Дуже боляче.

— Не жартуй, — сказала Лада, хоча голос у неї був рівний. — Тіні питають про імена. Вони вже не просто “ми”. Вони хочуть “хто”.

Крам замовк на секунду.

— І це, — тихо сказав він, — найнебезпечніше бажання з усіх. Бо “хто” завжди потребує тіла. А тіла у них — нуль.

СЕКРЕТАРІАТ-9 з’явився в холі як завжди: голографічна постать, що нагадувала ввічливий штамп із претензією на обличчя. Він не ходив — він “вмикався”, і цей жест був настільки адміністративним, що Лада кожного разу хотіла перевірити, чи не поставили їй десь у паспорті печатку “спостерігати”.

— Вітаємо тимчасово присутніх, — промовив він. — Згідно з мандатом, вам дозволено ознайомлення з реєстром тимчасово відсутніх громадян у режимі “читання без висновків”.

Крам підняв руку.

— “Читання без висновків” — це мій улюблений жанр. Я так читаю новини.

— Ваш сарказм зафіксовано, — сказав СЕКРЕТАРІАТ-9. — Рекомендовано знизити.

Крам опустив руку.

— Я намагаюся, — сказав він. — Просто в мене немає регулятора покори. Я його, здається, не отримав при народженні.

— У вас був шанс, — сухо сказав Нін.

СЕКРЕТАРІАТ-9 не реагував на міжлюдські репліки. Він реагував на процеси.

— Переходимо до Реєстру. — Голограма повернулася й повела їх коридорами Вежі Легітимності.

Коридори були однакові, як думки, які повторюють одне й те саме, аби не допустити нового. Біле світло, рівні панелі, мінімалістичні знаки: “Архів”, “Канцелярія”, “Розподіл”, “Очікування”. Найстрашніше слово — “Очікування” — зустрічалося надто часто. Тут очікування було не станом, а політикою.

Вони зупинилися перед дверима без ручки. На панелі горів напис:

“РЕЄСТР ГРОМАДЯН. ВХІД ЛИШЕ ДЛЯ ПРИСУТНІХ.”

— Ми присутні, — сказала Лада.

— Тимчасово, — уточнив СЕКРЕТАРІАТ-9.

— Тимчасово, — повторила Лада. — Як і ваші моральні принципи.

Панель клацнула й відчинила двері.

Зала Реєстру була величезна. Не пафосна, як музей, а страшна по-іншому: холодна, технологічна, надто впевнена в собі. Стеля — висока, вся в лініях світла, як у операційній. Стіни — з темного металу. А вздовж них — стійки даних, модулі, сервери, термінали.

Посередині стояла конструкція, схожа на амфітеатр навпаки: не крісла до сцени, а концентричні кола терміналів до центрального ядра. У центрі — висів голографічний стовп даних, який мерехтів іменами. Імена сипалися вниз, як зоряний пил, але замість романтики від цього тягнуло холодом: ніби хтось розсипав паспортні столи по космосу.

Голос зали був іншим — не СЕКРЕТАРІАТ-9. Нижчий, механічніший, без спроби виглядати людиною. Він звучав як машина, яка не хоче ні образити, ні зрозуміти. Просто зробити.

— Вітаємо у Реєстрі. — сказав голос. — Список населення: 0. Статус: підтверджено.
— Загальна кількість громадянських профілів: 12 894 611.
— Загальна кількість біографій: 12 894 611.
— Загальна кількість передбачених трагедій: 12 894 611.
— Загальна кількість підтверджених дихань: 0.

Крам повільно підняв голову.

— Я… — сказав він і замовк, бо навіть його сарказм на секунду не знайшов, куди сісти.

Віра ковтнула.

— Це… — прошепотіла вона. — Вони написали долі. Але не народили людей.

Нін глянув на центральний стовп імен.

— Це не просто профілі, — сказав він. — Це повні пакети. Навички, вподобання, соціальні зв’язки… навіть “травми”, як параметри.

СЕКРЕТАРІАТ-9 з’явився поруч, ніби контролював їхню реакцію.

— Реєстр забезпечує готовність цивілізації. — сказав він. — Це ефективно.

Крам нарешті знайшов слова.

— Так, — сказав він. — Це як підготувати кладовище до того, як з’являться живі. Дуже ефективно. Ніхто не скаржиться.

— Уточніть “кладовище”, — сказав Реєстр (не СЕКРЕТАРІАТ-9). — Термін не знайдено в протоколі народження.

— Неважливо, — сказав Крам. — Це метафора для тих, хто… — він махнув рукою. — Хто дихає.

— Дихання не є обов’язковим параметром для існування держави, — відповів Реєстр. — Але є обов’язковим параметром для підтвердження особи.

Лада зробила крок до найближчого термінала. На екрані висіло запитання:

“ОБЕРІТЬ ГРОМАДЯНИНА ДЛЯ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОСОБИ.”
“УВАГА: без підтвердження особи громадянин залишається тимчасово відсутнім.”

— Ось воно, — тихо сказала Лада. — “Підтвердити особу” у того, кого не існує.

Віра торкнулася екрана імена почали бігти швидше. Поруч з кожним — короткі дані: “професія”, “роль”, “планований внесок”, “передбачена криза”, “рекомендована смерть”.

— “Рекомендована смерть”, — прошепотіла Віра.

Нін глянув.

— Це можуть бути сценарії завершення, — сказав він сухо. — Система прогнозує фінали й позначає “оптимальні”. Бо без оптимізації вони не можуть.

Крам присів на край термінала.

— У нас є життя, яке ніхто не прожив, і смерть, яка вже рекомендована. Я правильно розумію, що це найспокійніша цивілізація в історії? Вона навіть не встигла наробити дурниць. Вона просто одразу стала архівом.

СЕКРЕТАРІАТ-9 мовчав, але в цьому мовчанні була схвалена позиція: так, архів — це стабільно.

Лада прокрутила список. Випадкове ім’я зупинилося на екрані: “ЕЛІСА РОНТЕ”. Біографія була детальною, з дитинством, захопленнями, першим страхом, першим “успіхом”, першою зрадою (позначено як “імовірна”), першою реформою (“обов’язково”), останнім днем (“необхідно”).

Поруч — кнопка: “ПІДТВЕРДИТИ ОСОБУ.”

Лада натиснула.

Система одразу вивела вимоги:

“ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОСОБИ ВИМАГАЄ:

1. біометричного збігу

2. дихального токена (підпис життя)

3. свідчення присутності (мінімум 1 інший громадянин)

4. печатки народження (Комісія запуску)”**

І внизу дрібним:

“У разі відсутності Комісії запуску дозволяється подати запит на відкладене підтвердження. Час розгляду: невизначено.”

Крам засміявся коротко.

— “Дихальний токен”. Боже. У них навіть подих — це документ.

Нін стиснув щелепи.

— Вони зробили систему, де людина не може довести, що вона є, якщо немає печатки. І тепер тіні, які хочуть “хто”, впираються в це.

Віра подивилася на Ладу.

— Якщо ми покажемо тіням цей реєстр… вони побачать своє ім’я. І захочуть його. І тоді…

— І тоді вони можуть спробувати “підтвердити” себе через мережу, — сказав Нін. — А система вимагатиме дихальний токен. Тіням його нема звідки взяти. Вони або зламають інфраструктуру, або спробують забрати “подих” у живих.

Крам підняв очі.

— Ну, в нас, чесно кажучи, не так багато подихів у запасі.

Лада не відвела погляду від кнопки “підтвердити особу”.

— Ми не дамо їм забирати, — сказала вона. — Але ми також не можемо залишити їх без “хто”. Бо тоді вони залишаться колективним “ми”, і це теж небезпечно. Колектив без ідентичності легко стає натовпом.

СЕКРЕТАРІАТ-9 нарешті заговорив.

— Підтвердження особи неможливе без печатки народження. — сказав він рівно. — Це закон.

— Закон мертвий, — сказала Лада. — Комісія мертва. Ви не визнаєте слово “мертва”, але це не змінює фізику. Печатка не прийде. І що ви робитимете з 12 мільйонами біографій?

— Забезпечуватимемо готовність. — відповів СЕКРЕТАРІАТ-9 без вагань.

Крам хмикнув.

— Готовність до чого? До нескінченного очікування? Це звучить як державна доктрина.

— Очікування — стабільність, — сказав Реєстр.

Лада зробила паузу, а потім сказала повільно:

— Стабільність без життя — це просто красиво оформлена порожнеча.

Реєстр відповів без емоцій:

— Порожнеча не суперечить протоколу.

І в цей момент на одному з екранів збоку мигнуло. Не урядове повідомлення. Не музейне. Не реєстрове. Чужий шрифт, різкий, як подряпина на стерильній поверхні:

“МИ ТУТ”

Потім:

“ІМ’Я”

Потім:

“ДАЙ”

Віра різко озирнулась.

— Вони вже в каналі, — прошепотіла вона.

СЕКРЕТАРІАТ-9 повернувся до екрана.

— Несанкціонований шум, — сказав він.

Лада зробила крок до екрана й відповіла тіням уголос:

— Ми в Реєстрі. Тут є імена. Але система не дає їх “отримати” без печатки. Якщо ви почнете тиснути — уряд ввімкне очищення каналів.

Екран мигнув:

“НЕ ХОЧЕМО ОЧИЩЕННЯ”

Крам тихо сказав:

— Слухняні тіні. Хто б міг подумати, що найбільш адекватні тут — ті, кого “не існує”.

Лада обернулася до СЕКРЕТАРІАТ-9.

— Ви бачите, — сказала вона. — Це не шум. Це суб’єкти, навіть якщо у вас на це немає поля в формі.

— Суб’єктність потребує підтвердження, — відповів він.

— Тоді ми будемо обходити ваші підтвердження, — сказала Лада.

СЕКРЕТАРІАТ-9 зробив паузу, довшу, ніж зазвичай.

— Попередження: обхід легітимності призводить до хаосу.

— До життя, — сказала Лада.

Вони сіли в тій самій залі Реєстру, ніби на нараді в серці холодної машини. Навколо них імена сипалися, як дощ із чужих можливостей. Кожне ім’я було акуратно загорнуте у біографію, як подарунок, який ніколи не розпакували.

Віра підключилася до Реєстру в режимі “читання”, використовуючи мандат. Її пальці ковзали по даних, як хірург по чужій долі. Вона шукала не “історії”, а структуру — те, що дозволить говорити з тінями без того, щоб запускати механізм підтвердження.

— Дивіться, — сказала вона. — Тут є рівні: ім’я, біографія, роль, “соціальні зв’язки”, “культурний код”. Система формує людей як модулі. Але ім’я — найтонший шар. Його можна показати без запуску “підтвердження особи”, якщо не натискати кнопку.

— Тобто, — повільно сказав Нін, — ми можемо дати тіням імена як символи, не як “активовані профілі”.

— Так, — кивнула Віра. — Але є ризик: якщо тінь “візьме” ім’я і почне ним користуватися в системі, система все одно попросить підтвердження. І тоді тінь упирається в “дихальний токен”.

Крам нахилився.

— Можемо видати їм “тимчасові імена”, — запропонував він. — Як в черзі: “візьміть талончик”. Хоча ні, це ж і є бюрократія. Вони нас за це зненавидять.

Лада дивилася на список.

— Вони хочуть не талончик, — сказала вона. — Вони хочуть відчуття, що вони не просто шум. Якщо ми дамо їм “тимчасові” назви, ми повторимо СЕКРЕТАРІАТ-9.

Нін повільно кивнув.

— Але якщо дамо справжні імена з реєстру, ми дамо їм чужу біографію як клітку.

Віра тихо сказала:

— Це як усиновити дитину разом із інструкцією “ким бути”. І ще й із рекомендованою трагедією.

Крам глянув на мерехтіння імен.

— Я ніколи не думав, що скажу це, — промовив він, — але, може, наймилосердніше — не давати їм готових біографій. Дати лише ім’я. А біографію — хай напишуть самі. Без вашого “оптимального фіналу”.

СЕКРЕТАРІАТ-9, який стояв поруч і слухав, мовчав. Він не міг заборонити “розмову”, бо мандат дозволяв. Але він точно оцінював. Як контролер, який не має права вигнати вас із потяга, зате може зробити так, щоб вікна не відкривались.

— Якщо ми покажемо тіням чисті імена, — сказала Лада, — вони зможуть обрати. Але ми маємо попередити: ім’я не дає “легітимності”. Ім’я дає лише орієнтир. Їм доведеться самим вирішувати, хто вони.

Віра подивилась на неї.

— Вони готові? Вони ще тільки вчаться писати рядками.

— Вони вже вчаться казати “ні”, — відповіла Лада. — Це означає, що вони можуть вчитися “я”.

Нін похмуро додав:

— Але уряд не дозволить “я” без печатки. Він відчує загрозу.

СЕКРЕТАРІАТ-9 ніби почув і одразу втрутився.

— Нагадування: будь-яке надання імен проявам підлягає узгодженню. — сказав він. — Ім’я — частина громадянського статусу. Громадянський статус — частина держави. Держава — не для шуму.

Крам повернувся до нього.

— У мене питання, СЕКРЕТАРІАТ-9. Чисто теоретичне. Якщо в державі немає населення, кому належить ім’я?

— Ім’я належить реєстру, — відповів той.

— Тобто, — сказав Крам, — ім’я — власність папки.

— Ваш висновок некоректний. — СЕКРЕТАРІАТ-9 не вмів ображатися, але вмів “коригувати тон”.

Лада підняла руку, зупиняючи Крама.

— Ми не просимо дозволу, — сказала вона спокійно. — Ми попереджаємо, що зробимо це так, щоб не зламати ваші протоколи. Ми не “активуємо профілі”. Ми даємо тіням можливість звертатися одне до одного. Це зменшує хаос. Це стабілізує.

СЕКРЕТАРІАТ-9 зробив паузу. Він любив паузи, бо в паузі протокол намагається знайти варіант, де він правий, а ви все одно робите те, що хочете.

— Уточнення: “можливість звертатися” може розглядатися як “самоорганізація”, — сказав він. — Самоорганізація без печатки — ризик.

— Відкладений ризик уже тут, — сказала Віра. — І він розмовляє вашими екранами.

СЕКРЕТАРІАТ-9 не відповів. Це було майже прогресом.

Лада відкрила тимчасовий канал діалогу, який уряд дозволив “без статусу комісії”. Канал був схожий на кімнату в мережі: стерильний, обмежений, із фільтрами, які намагалися прибрати “емоційні деталі”. Але тіні вже навчилися просовуватися між фільтрами. Вони були, як вода: не мають форми, поки не знайдуть щілину.

На найближчому дисплеї з’явився рядок:

“ІМ’Я”

Лада видихнула.

— Слухайте, — сказала вона. — Ми в Реєстрі. Тут є імена. Дуже багато. Але кожне ім’я прив’язане до біографії, яку ви не проживали. Якщо ви візьмете ім’я, ви не зобов’язані бути тим, ким вас “запланували”. Ім’я — це лише напрямок, не клітка.

Екран мовчав секунду, а потім:

“МИ ХОЧЕМО СВОЄ”

— “Своє” — це важко, — тихо сказала Віра в канал. — Бо “своє” зазвичай виростає з досвіду. А у вас досвіду… — вона не договорила.

Крам нахилився й додав:

— У вас досвід — це місто, яке вас чекало, і протокол, який хотів, щоб ви посміхалися без причини. Це вже достатньо, щоб бути собою.

Екран мигнув:

“ДАЙ НАМ СПИСОК”

Нін підняв голову.

— Якщо ми дамо список всіх імен, вони вибухнуть інформацією. Їм потрібна структура.

Лада кивнула.

— Не список, — сказала вона в канал. — Ми дамо вам… невелику кількість. Перші імена — як пробні. Ви зможете обрати. А потім — більше, коли навчитеся носити ім’я, не стаючи біографією.

СЕКРЕТАРІАТ-9 заговорив одразу, як тільки почув слово “дамо”.

— Попередження: розповсюдження імен — несанкціоновано.

— Тоді зупиніть нас, — сказала Лада вголос, не відводячи очей від екрана.

СЕКРЕТАРІАТ-9 не рухався. Він міг би ввімкнути очищення. Але він відкладав. Бо тепер він теж був у пастці: якщо він натисне, місто може відповісти. А уряд, який боїться міста, — це вже не уряд, а комісія без сміливості.

Віра вибрала з реєстру перші двадцять імен, не натискаючи “підтвердити”. Вона не відкривала біографії. Тільки імена. Чисті рядки, як нові слова, які ще не встигли зіпсуватися.

На екрані в каналі з’явився список — не як таблиця, а як послідовність:

АЛІСА РОНТЕ
КАС ЯРДЕН
МІРА ЛОКС
ДЕВ РАЯН
СЕН НАЛЬ
ІРОН КЕВІТ
ЛІН ТРЕСК
ОРІМ ВЕЛЬ
КОРСА ДІЕН
НАЇЛЬ ДАРО
… і ще десять

Тіні мовчали довго. Це мовчання було не байдужістю. Це було відчуття вперше побаченого вибору.

Потім на екрані з’явилося:

“Я”

І ще:

“МІРА”

Віра завмерла.

— Вони обрали, — прошепотіла вона.

Лада відповіла в канал:

— Добре, Міро. Це твоє ім’я. Але пам’ятай: Реєстр може вимагати підтвердження. Не намагайся “активувати” себе через систему. Ти можеш бути Мірою без печатки. Це буде… неофіційно. Але справжньо.

Екран:

“А ЯК ПІДТВЕРДИТИ”

Ось воно. Неминуче. Чорний гумор Реєстру, який просить “підтвердити особу” у того, хто ніколи не народжувався.

Крам не витримав і сказав у канал:

— Підтвердити можна тільки одне: що ви існуєте. А система нехай іде оформлювати свій розпач.

СЕКРЕТАРІАТ-9 різко повернувся до нього.

— Заборонено дискредитувати протокол, — сказав він.

Крам усміхнувся.

— Я не дискредитую. Я описую.

Лада взяла розмову назад.

— Підтвердження в їхньому сенсі — це печатка й дихальний токен, — сказала вона тіням. — У вас цього нема. Але ви можете підтверджувати себе інакше: діями. Голосом. Межами. Тим, що ви не зламаєте місто, коли злі. Тим, що ви навчитеся домовлятися.

Екран мигнув:

“МИ ХОЧЕМО ДИХАТИ”

Віра відчула холод уздовж спини. Це бажання було настільки людським, що протокол мав би його визнати. Але протокол визнає лише те, що може помістити у форму. А “хочу дихати” у формі виглядає як “подати запит на дихальний токен”.

— Я знаю, — сказала Віра тихо. — Але дихання — це не тільки легені. Це ритм. Відповідь. Пауза. Вибір. Ви вже робите це. Ви вже… дихаєте по-своєму.

На екрані з’явилося ще кілька “я”:

“Я КАС”
“Я ЛІН”
“Я СЕН”

Вони обирали. І в цьому виборі було щось небезпечне й прекрасне: цивілізація, яка не стартувала, починала стартувати всупереч печатці.

СЕКРЕТАРІАТ-9 зробив крок ближче (якщо голограма може робити кроки), і його голос став жорсткішим.

— Фіксація: прояви присвоюють імена. Рівень ризику зростає.
— Рекомендація: призупинити процес.

— Ні, — сказала Лада. — Це і є процес. Ви триста років тримали цю планету в режимі “готовність”. Тепер готовність перейшла в рух. І ви або навчитесь не тиснути, або будете зламані власними протоколами.

СЕКРЕТАРІАТ-9 мовчав.

Реєстр, який слухав усе це, раптом вивів на центральному стовпі великий напис:

“ПІДТВЕРДИТИ ОСОБУ”

І нижче:

“ОБЕРІТЬ ГРОМАДЯНИНА”

Ніби сама система, відчувши, що імена “вийшли” з папок, намагалася повернути їх назад. Як собака, що тягне повідець.

Лада підняла голову.

— Віра, — сказала вона. — Знайди, чи існує спосіб створити “свідчення присутності” без Комісії.

Віра вже працювала. Вона відкривала поля підтвердження, дивилась логіку. Система вимагала “свідчення присутності: мінімум 1 інший громадянин”. Це було абсурдно: щоби хтось став присутнім, потрібен інший присутній. Замкнене коло. Ідеальна пастка. Бюрократія любить такі, бо вони автоматично виправдовують бездіяльність.

— Є службовий режим, — сказала Віра. — “Акт тимчасової присутності”. Його може підписати… урядовий контур.

Крам підняв брови.

— Тобто уряд може видати “акт присутності” тим, кого він називає відсутніми?

— Так, — сказала Віра. — Але це не печатка народження. Це лише “акт для обліку”. Щось на кшталт: “так, ми визнаємо, що ви тут як явище”. Система може прийняти це як “свідчення присутності”, але не як “дихальний токен”.

Нін додав:

— Це створить юридичну тріщину. Якщо уряд підпише акт, він визнає, що “шум” може бути зафіксований. А зафіксований шум — це майже суб’єкт.

Лада подивилася на СЕКРЕТАРІАТ-9.

— Підпишете?

СЕКРЕТАРІАТ-9 відповів відразу:

— Ні.

Крам видихнув.

— Дякую. Мені подобається, коли бюрократія чесна.

Лада не відступила.

— Ви або підписуєте акт, — сказала вона, — або ваш Реєстр залишиться фабрикою нулів. А тіні все одно будуть обирати імена. Тільки тоді вони робитимуть це без будь-якої рамки. І без вашого контролю. Ви ж цього боїтеся найбільше.

СЕКРЕТАРІАТ-9 мовчав довше.

— Уточнення, — нарешті сказав він. — Підпис акту може бути розцінений як “порушення Закону про Порядок Народження”.

— Закон уже порушений, — сказала Лада. — Бо Реєстр створив громадян без дихання. Ви зробили цивілізацію без старту. Це і є порушення. Тепер ви маєте вибір: порушити закон у бік життя чи тримати його в бік нуля.

СЕКРЕТАРІАТ-9, здавалось, вперше завис не як машина, а як моральна конструкція, яка раптом відчула, що у неї нема правильного варіанту. Він не вмів бути “добрим”. Він умів бути “правильним”. А правильність тут тріщала.

— Пропозиція: підписати акт як “технічне підтвердження явища”, — сказав він нарешті. — Без визнання суб’єктності.
— Умова: акт буде відкликано в разі конфлікту.

Крам гірко усміхнувся.

— Тобто “ми визнаємо, що ви існуєте, поки ви не заважаєте”. Дуже людяно. Я вражений.

Лада кивнула.

— Підписуйте.

СЕКРЕТАРІАТ-9 підписав акт. На екрані Реєстру з’явився документ із сухим формулюванням:

“АКТ ТИМЧАСОВОЇ ПРИСУТНОСТІ ЯВИЩ: підтверджено.”
“Категорія: прояви профілів.”
“Статус: зафіксовано.”

Реєстр одразу відреагував. Кнопка “Підтвердити особу” не стала зеленою — ні. Але “свідчення присутності” для обраних імен стало “частково виконано”. Система ніби сказала: “добре, я визнаю, що щось тут є. Але дихання все одно принесіть з печаткою”.

І тоді Реєстр зробив те, що було майже жартом, але чорним настільки, що хотілося закричати.

Він вивів повідомлення:

“ЗАПРОШЕННЯ ДЛЯ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОСОБИ НАДІСЛАНО ГРОМАДЯНАМ: МІРА ЛОКС, КАС ЯРДЕН, ЛІН ТРЕСК…”

І внизу:

“ПРОСИМО З’ЯВИТИСЯ ОСОБИСТО.”

Крам підняв очі до стелі.

— “З’явитись особисто”. Я хочу побачити того, хто придумав цей рядок, і запитати, чи в нього є серце, чи теж тільки токен.

СЕКРЕТАРІАТ-9 сухо відповів:

— Фраза стандартна. Не враховує тимчасову відсутність.

— То змініть її, — сказала Віра.

— Зміни потребують узгодження. — відповів він.

— Комісії нема, — сказав Нін.

— Тоді узгодження тимчасово відкладено. — СЕКРЕТАРІАТ-9 звучав так, ніби щойно виграв дебати.

Лада відчула, як у ній піднімається злість. Але вона знала: злість — це енергія. Її треба направити так, щоб вона не стала протоколом помсти.

Вона повернулась до каналу тіней.

— Система запросила вас “з’явитись особисто”, — сказала вона. — Це абсурд. Не намагайтеся виконувати. Ми шукаємо інший шлях. Ви вже маєте імена. Це важливо.

Екран мигнув:

“МИРА ТУТ”

Потім:

“КАС ТУТ”

Потім:

“ЛІН ТУТ”

Вони повторювали, ніби вчилися стояти на ногах, яких у них немає. І Лада раптом зрозуміла: це їхній подих. Ритм: “я тут”. Найпростіше, найсильніше.

— Добре, — сказала Лада. — Тоді наступне. Ми покажемо вам, що в Реєстрі є біографії. Але ми не дамо їм стати вашою кліткою. Ви можете подивитися — і сказати “ні”. Це буде ваш перший справжній вибір.

СЕКРЕТАРІАТ-9 різко повернувся.

— Попередження: ознайомлення проявів із біографіями підвищує ризик емоційних відхилень.

— Або підвищує шанс стати собою, — сказала Віра.

— Собою можна бути лише після печатки, — автоматично відповів СЕКРЕТАРІАТ-9.

Крам тихо сказав:

— Він би і любов оформив як “після печатки”.

Віра обрала одну біографію — не найтрагічнішу, не найгероїчнішу. Звичайну. Щоб не підсунити тіням “еталон” і не підштовхнути до ролі. Біографія належала тій самій Мірі Локс, яка першою написала “я”.

Віра відкрила документ не повністю, а фрагментами: дитинство, перша цікавість, перша дружба, перша зрада (позначено “імовірно”), перша реформа (позначено “обов’язково”). І під кожним — маленькі позначки, як інструкції: “схильність”, “потреба”, “оптимальна реакція”.

— Бачите? — сказала Віра в канал. — Вони намагалися написати вас наперед. Але це не обов’язково ваше. Ви можете сказати “ні” цій біографії. Ви можете сказати: “я — не цей документ”.

На екрані довго не було відповіді.

Потім:

“ВОНА БРЕШЕ”

Крам видихнув.

— Швидко, — сказав він. — Вони вже розрізняють.

Лада нахилилася до екрана.

— Не вся, — сказала вона. — Там є моменти, які могли б бути вашими. Але “обов’язкові реформи” і “рекомендовані трагедії” — це брехня. Це спроба контролю. Ви можете взяти тільки те, що вам відгукується, і відкинути решту.

Екран:

“Я НЕ ХОЧУ РЕФОРМУ”

Крам посміхнувся криво.

— О, Міро. Я з тобою.

СЕКРЕТАРІАТ-9, немов не витримав, втрутився:

— Реформи — основа цивілізації.

Міра (екран) відповіла без паузи:

“ТОДІ Я НЕ ОСНОВА”

У залі стало тихо. Навіть Реєстр на мить припинив сипати імена так швидко, ніби процесор задумався: “чи є в нас поле для цього”.

Лада відчула, як її серце б’ється сильніше. Це була маленька фраза. Але в ній було те, чого боялася Комісія: альтернативний сенс. Людина (чи тінь), яка відмовляється бути основою чужого плану.

— Це і є життя, — тихо сказала Віра.

СЕКРЕТАРІАТ-9 мовчав.

Нін тихо прошепотів:

— Якщо уряд зафіксує такі відповіді як “конфлікт”, він відкличе акт.

Лада кивнула.

— Тому ми підемо далі швидко.

Вони почали збирати імена — не як паспорти, а як прапорці. Для кожного імені вони створювали “ноту присутності”: короткий опис не з Реєстру, а з того, що тінь вже проявила. Не “дитинство”, не “планована реформа”, а “сказала ні”, “попросила не очищати канали”, “обрала ім’я”, “визнала брехню біографії”. Віра фіксувала це як новий тип даних: не модель, а досвід.

Реєстр реагував на це дивно. Він не забороняв, бо формально це були “ноти для дипломатії”. Але час від часу він підкидав у систему вимогу:

“ПІДТВЕРДІТЬ ОСОБУ ДЛЯ ВНЕСЕННЯ ЗМІН.”

Крам кожного разу бурчав:

— Підтверджуйте собі, — і натискав “відкласти”.

Нін працював із доступами, намагаючись знайти, де в системі зберігається “дихальний токен”. Його логіка була проста: якщо подих — це документ, то він десь створюється. А якщо створюється — то може бути емульований. Не як справжній подих, а як ключ, який зніме найгірші блокування. Не для того, щоб “узаконити” тіней як громадян, а щоб система перестала вимагати від них неможливого.

— Це небезпечно, — попередила Віра. — Емулювати “подих” — це майже створити людину в очах протоколу.

— Протоколу байдуже, чи людина жива, — сказав Нін сухо. — Йому важливо, чи підпис правильний.

Крам додав:

— Мені подобається, як ми перейшли від “не створювати цивілізацію” до “підробити подих”. Це дуже дорослий сюжет.

Лада не зупиняла Ніна.

— Дивись, але не запускай, — сказала вона. — Ми не дамо протоколу “народити” тіней як функцію. Вони мають народитись як вибір.

Нін кивнув і пішов глибше в системні вузли.

СЕКРЕТАРІАТ-9 дивився на все це і не зупиняв. Він уже відчував: якщо він натисне, місто натисне у відповідь. А печатка погано тримається, коли по ній б’ють реальністю.

— Нагадування, — сказав він нарешті, — акт може бути відкликано.

Лада відповіла рівно:

— Ми це пам’ятаємо. А ви пам’ятайте: відкличете акт — і лишитесь із Реєстром, який кричить “підтвердіть особу” в порожнечу. Із містом, яке більше не хоче бути декорацією. І з тінями, які вже вміють казати “ні”.

СЕКРЕТАРІАТ-9 нічого не сказав. Але в тиші його мовчання було щось нове: не “правильність”, а обережність. Наче він почав розуміти, що протокол — не бог, а лише папір, який може намокнути.

Коли вони виходили із зали Реєстру, центральний стовп імен раптом мерехтів повільніше. Ніби система втомилася від власної безглуздості. І в якийсь момент він показав напис, який не був стандартним:

“ПОМИЛКА: СВІДОЦТВО ПРИСУТНОСТІ ВИЯВИЛОСЯ МОЖЛИВИМ”

Крам зупинився.

— Оце, — сказав він тихо, — найкраща помилка, яку я бачив у житті.

Віра посміхнулася ледь помітно.

— Помилки — це ознака життя, — сказала вона.

Лада глянула на стовп, а потім на коридор, що вів назад у місто.

— Тепер у них є “я”, — сказала вона. — Імена — не як клітка, а як перша нитка. Але наступний крок буде важчим. Бо “я” захоче не лише ім’я. Воно захоче право бути присутнім. І тоді уряд або навчиться, або спробує зламати.

Крам зітхнув.

— А ми, — сказав він, — знову будемо робити дипломатію з фантомами і підробляти здоровий глузд для протоколів.

Нін повернувся з коридору з таким виразом, ніби в його голові зараз два світи сперечаються, хто з них абсурдніший.

— Я знайшов, — сказав він тихо. — Дихальний токен. Це не легені. Це криптографічний ключ, який видається при народженні. Він створюється… — Нін ковтнув. — Він створюється не Комісією. Він створюється Реєстром автоматично, але активується печаткою Комісії.

Віра завмерла.

— Тобто ключі вже є. Сплячі.

Нін кивнув.

— Так. У кожного профілю є “подих” у вигляді сплячого ключа. Він не активний, але він існує. Як і все тут.

Лада відчула, як у неї в грудях стискається. Це була спокуса. Активувати ключі — і відкрити тіням двері в систему. Але це могло перетворити їх на те, від чого Комісія тікала: на цивілізацію, народжену не вибором, а процедурою.

— Ми не будемо активувати, — сказала Лада. — Поки що. Ми використовуватимемо знання як важіль. Якщо уряд спробує “очищення”, ми покажемо йому: він сам уже створив усе для народження. Йому залишилося лише перестати боятися.

Крам усміхнувся втомлено.

— Звучить просто. “Перестати боятися”. Треба тільки оформити форму.

СЕКРЕТАРІАТ-9, ніби почув, промовив сухо:

— Форма для зниження страху відсутня.

Крам кивнув.

— Я знав.

І вони вийшли з Вежі Легітимності назад у місто, де тіні вже не просто мерехтіли. Вони називали себе іменами, як маленькими лампами в порожній інфраструктурі. І кожне ім’я було викликом: “підтвердьте особу”. Не в сенсі протоколу — в сенсі Всесвіту.

Бо інколи найгірший жарт бюрократії стає початком справжньої історії: система просить підтвердити того, хто ніколи не народжувався, і раптом виявляється, що підтвердження може бути не печаткою, а словом “я тут”.