Жінка з ідеальною біографією

До того як у житті Леї з’явився рукопис без автора, її життя було настільки правильним, що від нього хотілося або захоплено аплодувати, або тихо померти від нудьги біля найближчої книжкової полиці.

Вона мала все, що у пристойному суспільстві прийнято називати щастям: хорошу роботу, гарну квартиру, виховану усмішку, нареченого з бездоганними манерами й майбутнє, розплановане так ретельно, ніби його затверджували на засіданні ради директорів. ... Читати далі »

Квартира, яка не спала

Юлії дали квартиру на третім поверсі будинку, який виглядав так, ніби пережив кілька історичних епох, одну катастрофу, два ремонти від ЖЕКу й тепер мав серйозні претензії до всесвіту.

Будинок стояв у дворі, де колись, мабуть, росли дерева, грали діти, сварилися сусіди й хтось обов’язково паркував машину так, щоб усі інші згадували його родину до сьомого коліна. Тепер двір був порожній. Гойдалка висіла криво, одна ланка ланцюга була обірвана, лавк ... Читати далі »

Місто затамувало подих

Покровськ помер не одразу.

Спершу він просто замовк.

Не так, як мовчать міста вночі, коли остання маршрутка зникає за поворотом, собаки сваряться з темрявою біля смітників, а вікна багатоповерхівок світяться дрібними людськими трагедіями: хтось гріє чайник, хтось мовчить після сварки, хтось курить на балконі й удає, що дивиться на зорі, хоча насправді просто не хоче повертатися в кімнату. Ні. Це було інше мовчання — важке, чорне, шахтне. ... Читати далі »

Рукопис без автора

Лея завжди вважала, що найгірше, що може статися з людиною після ночі, про яку не варто згадувати, — це похмілля, невдало розмазана туш і дзвінок від того, кому ти напередодні пообіцяла «обов’язково все пояснити».

Вона помилялася.

Найгірше — це коли твій гріх приходить до тебе не у вигляді докорів сумління, не у вигляді повідомлення з непристойно коротким «ти як?», і навіть не у вигляді чужого запаху на шкі ... Читати далі »