Частина ІІІ. Місто, яке збилося з маршруту

Розділ 11. Короткий шлях до повної катастрофи

Соломія

Я завжди підозрювала, що фраза «короткий шлях» була винайдена людиною, яка ненавиділа людство.

Можливо, разом із фразами «я тільки на хвилинку», «там усе інтуїтивно зрозуміло» і «нічого страшного не станеться».

Остання взагалі мала б бути офіційним гаслом катастроф.

... Читати далі »

Частина ІІІ. Імена на дверях

Розділ 13. Карта зниклих квартир

О сьомій ранку в будинку зникла квартира 46.

Не мешканці.

Не меблі.

Не документи.

Квартира.

Цілком.

Двері залишилися.

Номер теж.

За дверима — цегляна стіна.

Господар квартири, Віталій Петрович, стояв у коридорі в капцях, сімейних трусах і футболці з написом про риболовлю, тримав у руці чашку кави й дивився на цеглу так ... Читати далі »

Частина ІІ. Ціна повернення

Розділ 12. Перша брехня бабусі

Будинок, якого не існувало, мав вестибюль.

Марта очікувала чого завгодно.

Безодні.

Кривавого коридору.

Сотень рук зі стін.

Можливо, навіть рецепції з дуже втомленою жінкою, яка повідомила б, що заселення після смерті відбувається лише за паспортом і довідкою про відсутність живих родичів.

Але не вестибюль.

Світлий.

Величезний.

... Читати далі »

Частина ІІІ. Місто, яке збилося з маршруту

Розділ 10. Квест для людей, які не вміють домовлятися

Є люди, яким не можна давати владу.

Диктатори.

Адміністратори батьківських чатів.

Людина, яка контролює музичну колонку на вечірці після третього келиха.

І Соломія Кравець, якщо йдеться про маршрут.

Я зрозумів це за дві хвилини до початку нашої другої експериментальної зустрічі, коли побачив її біля уніве ... Читати далі »

Частина ІІ. Побачення без права подобатися

Розділ 9. Звіт про емоції, яких не було

Уранці після вечері в родині Романюків я прокинулася з трьома проблемами.

Перша: я проспала будильник на дев’ять хвилин.

Такого зі мною не траплялося з першого курсу, коли сусідка випадково вимкнула електрику в половині гуртожитку за допомогою фена, подовжувача й оптимізму.

Друга: на стільці біля ліжка стояв контейнер з яблучним ... Читати далі »

Частина ІІ. Ціна повернення

Розділ 11. Сходи для тих, кого забули

У залі стояло сорок три людини.

Марта порахувала двічі.

Не тому, що цифра мала щось змінити.

Просто мозок, коли не знає, як реагувати на кілька десятків людей, відданих за твоє життя, починає займатися арифметикою. Це дешевший захисний механізм, ніж істерика, і менш незручний для присутніх.

Сорок три.

Не тридцять.

Не «можливо, сорок» ... Читати далі »

Частина ІІ. Ціна повернення

Розділ 10. Двері відчиняються провиною

Марта не спала.

Знову.

Якби безсоння видавало бонусні бали, безкоштовну каву або хоча б знижку на психотерапію, вона вже могла б вважати останній тиждень кар’єрним проривом.

Але безсоння давало лише червоні очі, погані рішення й дивну здатність о четвертій ранку серйозно обговорювати з чоловіком двері, які виросли в нього на долоні.

Андрій сидів на краю ... Читати далі »

Частина ІІ. Побачення без права подобатися

Розділ 8. Родина як непередбачена змінна

У будь-якому експерименті є контрольовані змінні.

Температура.

Час.

Умови.

Поведінка учасників.

Є фактори, які можна зафіксувати, виміряти, обмежити або хоча б записати в таблицю з достатньо серйозною назвою, щоб усі вдали, ніби ситуація під контролем.

А ще є моя родина.

Моя родина не була змінною.

... Читати далі »

Частина ІІ. Побачення без права подобатися

Розділ 7. Кава для людини, яку ти нібито ненавидиш

Після завершення тридцяти хвилин ми залишилися в кав’ярні ще на сорок сім.

Я знала точний час не тому, що рахувала.

Просто подивилася на годинник, коли Максим запропонував замовити ще чай, і вдруге — коли зрозуміла, що погодилася.

Це не було продовженням побачення.

По-перше, побачення не існувало.

< ... Читати далі »

Частина ІІ. Ціна повернення

Розділ 9. Батько, якого не було

Сергій Левченко зателефонував о 06:17 ранку.

Зі стаціонарного номера, відключеного двадцять один рік тому.

Телефон у квартирі Оксани Михайлівни задзвонив так голосно, ніби апарат особисто образився на винахід мобільного зв’язку й вирішив нагадати людству, що колись для нервового зриву було достатньо двох метрів дроту та пластикової трубки кольору старої сметани.

У кім ... Читати далі »