Частина ІV. Армія, яка проспала триста років

Перші десять тисяч солдатів вийшли з-під марсіанського пилу ще до заходу Сонця.

Вони з’являлися з тунелів, аварійних шахт, напівзруйнованих ангарів і тріщин у пустелі, які розповзалися червоною поверхнею, наче планета нарешті вирішила показати людству всі поховані рахунки. Одні були одягнені в броню часів перших колоніальних війн, інші носили екзокостюми, давно виставлені в музеях, а треті виходили майже без одягу — у ... Читати далі »

Частина ІІІ. Арес-9 під червоним пилом

Пилова буря зустріла «Кару Марса» так, ніби планета триста років чекала нагоди жбурнути в гостей усім, що не встигла перетворити на пам’ятники.

Червона мла закрила небо, землю й здоровий глузд. Блискавки спалахували всередині хмар сухого пилу, ковзаючи вздовж корпусу крейсера синіми розгалуженими пальцями. Сигнали тривоги звучали майже безперервно, але екіпаж уже перестав на них реагувати. На військових кораблях сирени ... Читати далі »

Частина ІІ. Селена Рук не просить двічі

Перший вибух під Сенатом змусив зі стелі посипатися пил.

Другий змусив сенаторів нарешті замовкнути.

Селена Рук стояла над голографічною картою Арес-Прими й дивилася, як червоні позначки множаться під столицею. Вони виникали одна за одною на старих рівнях метрополітену, в технічних шахтах, покинутих водосховищах і бункерах, яких офіційно не існувало. Марсіанська влада взагалі особливо любила об’єкти, яких не існувало: їх ... Читати далі »

Частина І. Повернення дезертира

Корабель, яким Дар Крейн повертався на Марс, називався «Вдова-13».

Назва не викликала довіри, зате чесно попереджала пасажирів про можливі наслідки польоту. На борту не було ані стюардеси, ані рятувальних капсул, ані жодної деталі, виготовленої в одному столітті з іншими. Правий двигун колись належав військовому буксиру, лівий — шахтарському комбайну, а система вентиляції, судячи з запаху, раніше працювала в крематорії або па ... Читати далі »

Пролог. Мертвий герой відкриває очі

Першим повернувся біль.

Не світло, не пам’ять і навіть не страх — звичайний, чесний біль, який увійшов у тіло без стуку, роззувся в коридорі нервової системи й одразу почав поводитися так, ніби платив тут оренду.

Він був усюди.

Під черепом. У грудях. У суглобах. У м’язах, що здавалися натягнутими дротами, залишеними на морозі три століття. У горлі, де щось металеве дихало замість нього. У долонях, стислих ... Читати далі »

Епілог. Торкатися історії обережно

Через сто днів після того, як Земля заговорила без дозволу, у музеї старого Києва знову відкрили двері.

Не всі.

Північне крило залишалося затопленим після того, як Дніпро вирішив особисто перевірити якість реставрації фундаментів. Південна галерея була зайнята Радою права на мовчання, яка проводила там щотижневі засідання, щомісячні конфлікти й майже щоденні перерви на каву. Колишній зал сенатської величі перетворили на склад речей, ... Читати далі »

Частина Х. Земля говорить без дозволу

Земля заговорила о четвертій ранку.

Не через супутники.

Не через гучномовці.

Не через дерево «Едему», від якого після морально схваленої пожежі залишився лише чорний обрубок, укритий реставраційною піною, попелом і двома службовими актами про непередбачене намокання.

Вона заговорила через воду в кавовій машині.

Оля саме готувала першу ранкову порцію напою для тих, хто пережив ніч, спалення цент ... Читати далі »

Частина ІХ. Спалити архів заради моралі

Архів вирішили спалити в четвер о дев’ятій ранку.

Не тому, що четвер мав особливе значення для історії людства. Просто в середу делегація Марса не могла через військові навчання, Венера вимагала дві години на косметичну підготовку представників, а юпітерські корпорації відмовлялися брати участь у знищенні культурної спадщини без попередньої оцінки її ринкової вартості.

Кінець пам’яті довелося перенести на зручний дл ... Читати далі »

Частина VІІІ. Ключ пам’яті

Ключ пам’яті не був ключем.

Людство називало ключами все, чого не розуміло, але дуже хотіло використати: генетичні коди, паролі, стародавні пристрої, коханців із потрібними зв’язками й чиновників, які за достатню суму раптом згадували про громадянський обов’язок.

Справжні ключі були чеснішими.

Вони або відчиняли двері, або ламалися в замку.

Ключ пам’яті робив і те, й інше одночасно.

Він ... Читати далі »

Частина VІІ. Еліан відкриває родинну брехню

У родинної брехні завжди був хороший смак.

Вона рідко приходила в брудному одязі, з ножем у руці й написом «я зруйную твоє життя» на чолі. Зазвичай брехня пахла домом, носила знайомий голос і пояснювала, що приховує правду винятково заради твого блага. Вона вкривала дитину ковдрою, залишала нічне світло в коридорі, цілувала в лоб і терпляче чекала десятиліттями, доки дитина виросте достатньо сильною, щоб зламатися профе ... Читати далі »