14:52
Місто, яке чекало без нас - частина VІІІ
Місто, яке чекало без нас - частина VІІІ

Частина VІІІ. Дорога, якою не можна їхати

Повідомлення від Листоноші лежало на екрані, як уламок скла в долоні.

В останній ночі було більше камер, ніж свідків. І одна камера досі в чужій кишені.

Нижче — розмите фото руки з камерою.

На зап’ясті — браслет.

Марина дивилася на нього так, ніби телефон раптом перетворився на могилу, яку хтось відкрив без дозволу.

— Це браслет Аліни, — сказала вона.

У машині стало тихо.

Не просто тихо — так, як буває після фрази, що не мала прозвучати вголос, але все-таки прозвучала, і тепер усі змушені жити поруч із нею. Навіть дорога за вікном ніби втратила звук. Колеса ще шурхотіли по мокрому асфальту, двигун працював, десь попереду сигналили машини, але для Юлії все це відійшло кудись у глибину.

Аліна.

Ім’я було новим, але боліло вже знайомо.

Так буває з чужими втратами: вони входять у кімнату незнайомцями, а через хвилину вже сидять за столом, п’ють твою каву й питають, чому ти досі думаєш, що страждаєш одна.

Олександр першим порушив мовчання:

— Твоя сестра?

Марина не одразу відповіла. Вона сиділа спереду, поруч із Максимом, і дивилася не на дорогу, а на свої руки.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-yake-chekalo-bez-nas-b455323?c=5054161

Категорія: Місто, яке чекало без нас | Переглядів: 78 | Додав: alex_Is | Теги: правда, Ніна, Сергій, листоноша, любов, марина, чорний гумор, остання ніч, Лєна, роман, камера, стара липа, відео, Юлія, ревнощі, Олександр, дорога, память, аліна, сарказм, тітка Ліда, Дніпро, Максим, архів, Покровськ | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar