14:52 Місто, яке чекало без нас - частина VІІІ | |
Частина VІІІ. Дорога, якою не можна їхатиПовідомлення від Листоноші лежало на екрані, як уламок скла в долоні. В останній ночі було більше камер, ніж свідків. І одна камера досі в чужій кишені. Нижче — розмите фото руки з камерою. На зап’ясті — браслет. Марина дивилася на нього так, ніби телефон раптом перетворився на могилу, яку хтось відкрив без дозволу. — Це браслет Аліни, — сказала вона. У машині стало тихо. Не просто тихо — так, як буває після фрази, що не мала прозвучати вголос, але все-таки прозвучала, і тепер усі змушені жити поруч із нею. Навіть дорога за вікном ніби втратила звук. Колеса ще шурхотіли по мокрому асфальту, двигун працював, десь попереду сигналили машини, але для Юлії все це відійшло кудись у глибину. Аліна. Ім’я було новим, але боліло вже знайомо. Так буває з чужими втратами: вони входять у кімнату незнайомцями, а через хвилину вже сидять за столом, п’ють твою каву й питають, чому ти досі думаєш, що страждаєш одна. Олександр першим порушив мовчання: — Твоя сестра? Марина не одразу відповіла. Вона сиділа спереду, поруч із Максимом, і дивилася не на дорогу, а на свої руки. Читати далі: https://booknet.ua/reader/msto-yake-chekalo-bez-nas-b455323?c=5054161 | |
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |