Корональна брама

Корональна брама не виглядала як двері.

Це одразу було поганим знаком, бо у Всесвіті існувало просте правило: якщо щось не виглядає як двері, але явно хоче, щоб ти всередину зайшов, воно або пастка, або храм, або дуже дорогий ресторан на Венері, де тебе спершу отруять компліментами, потім рахунком, а вже потім — справжньою отрутою.

Перед Адою Сорен відкривалася не арка, не шлюз і не тунель. Перед нею стояла вертикальна рана в просторі. Вона світилася зсередини золотим полум’ям, але не гріла. Навпаки, від неї тягнуло холодом — тим самим холодом, який буває в старих архівах, у порожніх лікарняних коридорах і в очах політиків, коли вони кажуть слово «співчуття».

Навколо брами чорний метал Ковчега розходився шарами, мов пелюстки механічної квітки. Кожен шар був вкритий тонкими символами першої епохи колонізації: сонячні спіралі, дитячі долоні, розірвані орбіти, око в променях, маленькі фігури людей, що стояли перед зіркою й мали нахабство виглядати впевнено. Старі люди завжди любили малювати себе сміливими. Потім їхні нащадки знаходили ці малюнки й гинули в тих самих місцях, але вже з кращими скафандрами.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/sonce-serce-yake-vtomilosya-svtiti-b454487?c=5036258