Частина Х. Плутон: ображений край системи

Плутон зустрів їх не як планета.

Він зустрів їх як людина, яку не запросили на сімейне свято, а потім ще й попросили принести стільці.

Темний, маленький, крижаний і віддалений, він висів у чорній глибині за Нептуном, майже на краю звичного людського уявлення про Сонячну систему. Сонце тут було не владикою, не божественним прожектором, не джерелом життя, не спонсором сезонних катастроф. Воно було просто далекою зіркою. Холодною крапкою, яка колись пообіцяла тепло, але забула уточнити, що доставка не поширюється на околиці.

Макс Орлик дивився на Плутон через ілюмінатор «Непристойної Надії» й думав, що цей світ мав повне право на образу.

Його спочатку назвали планетою. Потім передумали. Потім почали виправдовуватися класифікацією, масою, орбітою, астрономічними критеріями й іншими словами, якими дорослі люди прикривають незручний факт: вони забрали в когось титул і очікували, що той просто продовжить крутитися мовчки.

Плутон мовчав.

Але це мовчання мало температуру помсти.

— Він маленький, — сказав Макс.

Лія, яка стояла поруч, повернула голову дуже повільно.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/avtostopom-po-sonyachni-sistem-b453897?c=5033197