Океани плазми
Океан — це зазвичай вода, солоні бризки, хвилі й романтика для тих, хто не бачив шторму зблизька. Але у Всесвіті романтика — річ підозріла: якщо щось занадто красиво, то, ймовірно, воно або вас з’їсть, або зварить, або зробить обидва варіанти й потім ще відправить рахунок за утилізацію. Інфразоряні океани — саме з таких. Вони не з води. Вони з плазми. І так, це звучить як фантазія, поки ви не опинитеся на орбіті світ
...
Читати далі »
|
Квіти з живого металу
Є світи, де ліс шумить листям. Є світи, де ліс шипить кислотним туманом і просить не ставити на нього таблички. А є світи, де ліс дзвенить. Не метафорично — буквально. Вітер проходить крізь крони, і замість шелесту ви чуєте тихий металевий хор, ніби планета влаштувала репетицію симфонії для тих, хто не боїться іржі та екзистенційних питань. У “Хроніках Забутих Галактик” такі біоми називають металевими лісами, а їхн
...
Читати далі »
|
Планета-організм
Уявіть собі планету, яка не “має біосферу”, а є біосферою. Не “підтримує життя”, а сама — життя. Не “гостинна”, а буквально жива, з метаболізмом, імунітетом, апетитом і, ймовірно, дуже своєрідним почуттям гумору. Такі світи в “Хроніках Забутих Галактик” називають просто й без романтики: планети-організми. Бо коли ви намагаєтеся романтизувати факт, що континент може вас “перетрав
...
Читати далі »
|
Хронові тунелі
Хронові тунелі не світяться неоном і не видають вам квиток із написом “Назад у вчора, вагон №3”. Вони взагалі не дуже люблять пояснюватися. Ви заходите в коридор, де повітря пахне холодним металом і чимось… знайомим, ніби щойно відкрили старий архів із власними помилками. Далі — коротка пауза, під час якої Всесвіт робить вигляд, що все під контролем. А потім ви виходите… і відчуваєте, що контроль був десь по
...
Читати далі »
|
Вежі, висотою у світлову секунду
Є архітектура, яка хоче бути красивою. Є архітектура, яка хоче бути корисною. А є вежі заввишки у світлову секунду — і вони хочуть бути аргументом у суперечці, де ніхто не питав, але всі тепер змушені слухати. Світлова секунда — це не “трохи вище хмар”, не “майже космос”, а відстань, на якій людська уява починає нервово сміятися й намагатися підписати заяву про звільнення від реальності
...
Читати далі »
| |