Межі існування

———

Всесвіт любить прості правила лише в підручниках. У реальності він працює як старий космопорт: таблички висять, але двері ведуть не туди; мапи оновлювалися востаннє «в епоху стабільності»; а охорона щиро впевнена, що якщо щось не внесено в журнал, то цього не існує. І от серед усієї цієї величної плутанини є особливі місця — межі існування. Шви, стики, переломи, д ... Читати далі »

Діти світлових рас

———

Світлові раси люблять називати себе «цивілізаціями просвітлення». Їхні міста сяють так, що навігаційні системи інших народів інколи приймають це за помилку сенсора, а туристи — за обіцянку кращого життя. Вони будують храми з фотонного скла, дороги з відбивних сплавів і мораль із таких тонких матеріалів, що при першому ж політичному вітрі вона розсипається на к ... Читати далі »

Туманні грози

———

Космос любить робити вигляд, що він порожній. Це його улюблена вистава для наївних: чорне тло, зірки як декорації, тиша як рекламна пауза. А потім приходить туманна гроза — і раптом виявляється, що «порожнеча» має характер, настрій і дуже конкретне бажання: перевірити, чи ваші сенсори справді такі розумні, як у презентації виробника.

... Читати далі »

Плаваючі мегастолиці

———

Уявіть столицю, яка не має адреси. У неї є координати, але вони щодня трохи інші, бо місто рухається — інколи з волі капітана, інколи з волі океану, а найчастіше з волі тих, хто вважає, що «міграція міста» звучить значно благородніше, ніж «ми втекли від власних помилок». Плаваючі мегастолиці тисячоліть — це не романтичні платформи з білосні ... Читати далі »

Хроніки туманних світів

———

Є місця у Всесвіті, де історія не пишеться чорнилом і не записується на кристалах пам’яті. Вона осідає. Лягає шарами, як пил на старій апаратурі, яку «точно ще колись полагодять». Саме там, у туманних світах, народжуються хроніки особливого типу: не з парадних перемог і не з героїчних промов, а з напівстертих слідів, з розмитих відбитків кроків, з фраз, я ... Читати далі »