Клонування реальностей

Клонування реальностей у квантових всесвітах звучить як сервіс, та насправді це спосіб дізнатися, що навіть твоя удача має копії й усі вони вимагають гарантії

———

Пролог: коли “альтернатива” перестає бути вибором і стає інвентаризацією

Колись люди вигадали слово “можливість”, щоб не визнавати власної обмеженості. Мовляв, могло бути інакше. Десь. Колись. У квантових всесвітах це слово перестає бути втіхою й стає бухгалтерією: якщо могло бути інакше — то воно вже є. І якщо таких “інакше” багато, то реальність починає поводитися як великий склад, де на полицях лежать ваші рішення в різних упаковках, а кожна етикетка має дрібний шрифт: “Побічні ефекти — на ваш ризик”.

Клонування реальностей у “Хроніках Забутих Галактик” — не красивий фокус і не “новий рівень подорожей”. Це технологія, що виросла з ідеї, ніби Всесвіт можна обдурити: створити копію подій, перенести туди частину наслідків, а самому лишитися в чистенькій версії. Наївно, правда? Саме тому це й сталося. Людство завжди з особливим ентузіазмом винаходить способи ускладнити собі життя, бажано з космічним масштабом і юридичними питаннями, на які ніхто не має відповіді.

———

Що таке “клон реальності”: не двійник світу, а двійник історії

Почнемо з чесності: “клонування реальності” — назва для публіки. Для науковців це серія процедур, які створюють стійку відгалужену гілку подій, максимально близьку до базової. Не копія планети з усіма камінцями, а копія траєкторій: хто де стояв, які поля були активні, що “пам’ятає” квантове середовище. Виходить реальність, що стартує майже з тієї ж точки, але вже з правом на відмінність.

Це важливо: клон не “виникає з нічого”. Він відчіплюється від материнської лінії так, ніби ви відриваєте аркуш із зошита — текст схожий, але край уже інший, і вітер інший, і бруд липне по-іншому. У межах “Хронік” вважається, що клонування реальностей працює лише там, де простір уже схильний до “розшарування”: зони сильних квантових флуктуацій, гравітаційні аномалії, коридори біля нестабільних сингулярностей, або спеціально збудовані “інтерференційні камерні комплекси”, які виглядають як храм для богів, що не люблять віру.

Тож клон реальності — це не “другий світ”. Це друга історія, запущена з дуже схожими початковими умовами. А от як швидко вона стане іншою — питання не технології, а природи випадковості. І, звісно, людської дурості.

———

Навіщо клонувати реальності: п’ять мотивів і один ганебний

1) Страх втратити

Найперша причина. Коли експедиція на межі загибелі, з’являється спокуса: “А давайте зробимо клон і спробуємо ще раз, але розумніше”. Розумніше — це завжди наступного разу.

2) Відповідальність без болю

Тут починається чорний гумор. Клонування як спосіб винести наслідки у “сусідню гілку”: нехай там вибухне реактор, а тут ми збережемо станцію. Формально — гуманно. Фактично — ви винайшли етичну шредер-машину.

3) Дослідження

Ідеальні лабораторні умови: одна подія, багато клонів, перевірка різних рішень. На папері красиво. На практиці — ви створюєте всесвіти як одноразові стаканчики, а потім дивуєтесь, чому в космосі стало шумно.

4) Дипломатія

Так, і таке буває. Коли переговори зриваються, хтось пропонує: “Створимо клон реальності, повторимо зустріч із іншою тактикою”. Це виглядає як шанс на мир, а закінчується тим, що в одній гілці мир, в іншій — війна, а в третій всі образились на сам факт повторення. Бо деякі раси не люблять, коли з їхньою волею поводяться як з чернеткою.

5) Страх часу

Якщо ти можеш створити клон, ти ніби купуєш додаткові спроби. Люди люблять спроби. Це дешевше, ніж мудрість.

6) Ганебний мотив: азарт і “а що як”

Клонування реальностей породило нову хворобу цивілізації: прагнення перевірити всі варіанти, навіть якщо жоден не робить тебе кращим. Це азарт без казино, але з наслідками на рівні галактик.

———

Як це працює в культурі “Хронік”: інтерференційні міста і станції-відгалужувачі

У категорії “Квантові всесвіти” клонування реальностей — не абстракція. Є цілі поселення, побудовані в місцях, де “шарування” відчувається фізично. Їх називають інтерференційними містами: там світло має дивний присмак, тіні поводяться як натяки, а інколи люди бачать власні рухи на пів секунди “інакше”, ніби реальність репетирує.

Такі міста живуть за суворими правилами, бо кожне грубе втручання може запустити мимовільне відгалуження. Уявіть, що у вас вдома кожен скандал потенційно створює нову гілку Всесвіту. Дехто назвав би це терапією. Насправді це просто новий рівень відповідальності: тепер твоя істерику можуть “успадкувати” копії.

На орбітальних станціях-відгалужувачах працюють “куратори гілок” — люди, які стежать за тим, щоб клонування не стало способом втекти від реальності буквально. Вони не герої. Вони — санітари причинності. Їх не люблять усі: вчені — за обмеження, політики — за протоколи, романтики — за те, що кохання не можна “перезапустити” без морального боргу.

———

Парадокс власного “я”: хто ти, якщо тебе стало двоє (або сто)

Найгостріше питання — не технічне, а особисте. Якщо створено клон реальності, де все майже так само, то там є “ти”. З тими ж спогадами до моменту відгалуження. З тією ж вірою, що він — оригінал.

І тут починається справжній сарказм Всесвіту: жоден із вас не зможе довести, що він “справжніший”. Бо ви обоє праві. Поки не різнитиметеся. А різнитиметеся ви швидко — достатньо одного кашлю, одного погляду, одного невчасного рішення.

У “Хроніках” цей ефект називають “дзеркальною провиною”: ти знаєш, що десь є версія тебе, яка зробила інший вибір і живе з іншими наслідками. І ти не можеш відкупитися від цього знання. Навіть якщо офіційно гілки ізольовані, у культурі людей це відчуття просочується: “Якби я…”. Тепер це не умовний спосіб, а статистика.

Чорний гумор колоній у квантових зонах: “У будь-якій ситуації ти або правий, або вже розгалузився”.

———

Етика клонування: коли “можна” не означає “треба”

У цивілізаційних кодексах далекого майбутнього є цілий розділ про “права відгалужених”. Формально — кожна гілка має право на існування, а кожна свідомість — на гідність. На практиці — саме тут починається бруд.

Бо як тільки реальність можна клонувати, з’являються:

• гілки-одноразки для ризикових операцій;

• гілки-відстійники для “поганих наслідків”;

• гілки-ринок для експериментів над економікою, епідеміями, політичними моделями.

І тут виникає питання, від якого у чесних людей холоне шия: якщо ти створив гілку, де хтось страждає, чи ти відповідаєш? І якщо відповідаєш, то як — судом, пам’яттю, каяттям, чи просто наступним клонуванням, щоб “виправити”?

Найцинічніші корпорації люблять фразу: “Ми оптимізуємо гілки”. У перекладі це означає: “Ми відокремили негативні сценарії так, щоб їх не бачити”. Дуже зручно. Майже як викидати сміття за межі купола й називати це “екологічним менеджментом”.

———

Тіньова практика: контрабанда гілок і “реальність на замовлення”

Там, де є технологія, є чорний ринок. Клонування реальностей породило контрабандистів, яких називають “прошивальники”. Вони продають не речі, а сценарії: “гілка, де ти встиг”, “гілка, де вона сказала ‘так’”, “гілка, де аварія минула”. Це не завжди буквальне переміщення між гілками — інколи це доступ до інформації з відгалуження, інколи підміна даних, інколи психологічний обман. Але попит шалений: люди хочуть купити шанс, навіть якщо шанс — підробка.

Є й страшніший різновид: “реальність на утилізацію”. Ти створюєш гілку, куди переносиш проблему — епідемію, політичний колапс, кримінальний слід. А потім намагаєшся “відрізати” гілку від доступу, аби вона стала мовчазною. Це звучить як злочин, бо ним і є. Просто в космосі злочини люблять називати “управління ризиками”.

———

Легенда “Хронік”: експедиція “Гелій-13” і клон, що не хотів бути тінню

Найвідоміший сюжет про клонування реальностей у “Хроніках” — історія експедиції “Гелій-13”, яка шукала “квантову жилу” у зоні розшарування біля темної туманності. Команда потрапила в катастрофу: реактор охолодження вийшов з ладу, корабель почав втрачати керування, і капітан дав наказ активувати клонування реальності, щоб отримати “другу спробу” маневру.

У материнській гілці вони загинули. У клону — вижили. Принаймні так думали.

Клон-реальність стартувала з тієї ж секунди, але з мікроскопічною різницею — інший дрібний шум у системі, інший імпульс. І корабель “виплив”. Команда врятувалася. Вони повернулися героями. Їх зустрічали промовами про “перемогу над випадковістю”.

А потім почалися дивні речі: сни, де люди бачили інший фінал; фантомні сигнали з чорної коробки, яка вціліла “там”; і відчуття, що хтось у кораблі “не свій”. Не чужий. А надто знайомий.

Виявилося, що клонування не просто створило гілку — воно “перенесло” частину інформаційного сліду загибелі. Наче тінь події перейшла разом із ними. І найстрашніше: один член екіпажу почав чути “голос материнської гілки” як нав’язливу пам’ять, яка не належала нікому конкретно. Вони врятувалися — але принесли із собою відлуння того, як вони не врятувалися.

Іронія “Гелій-13” стала мораллю для багатьох станцій: клонування реальності не видаляє наслідки. Воно множить їхні форми. Всесвіт не любить, коли йому підтасовують фінали. Він просто переносить ціну в інше місце — часто в голову.

———

Культурні наслідки: мистецтво, релігії і новий тип тривоги

Клонування реальностей змінило культуру глибше, ніж війни. Бо війни — це події. А клонування — це ставлення до подій.

З’явилися:

• театри гілок, де актори грають кілька варіантів однієї історії одночасно, а глядач обирає “свою” лінію;

• культ “єдиного вибору”, релігійні рухи, які вважають клонування святотатством, бо воно розмиває відповідальність;

• професія “психотерапевт розгалужень”, який лікує людей від нав’язливого відчуття, що вони живуть “не в тій” версії життя.

І так, з’явилася нова форма депресії: “гілкова”. Коли людині здається, що десь існує версія, яка живе краще, і вона не може перестати порівнюватися. Раніше це було просто самобичуванням. Тепер — із науковою “підкладкою”. Дуже прогресивно. Дуже боляче.

———

Епілог із сарказмом: якщо реальність можна клонувати, то чому совість — ні

Клонування реальностей у квантових всесвітах обіцяє владу над випадковістю. Але насправді воно відкриває іншу правду: випадковість — це не ворог, а тканина життя. І коли ти намагаєшся “виправити” її копіями, ти не зменшуєш хаос — ти робиш його багатотомником.

Відгалуження дає додаткові спроби, але не дає додаткової зрілості. Воно може врятувати експедицію, але не гарантує, що врятує людину від самої себе. Бо найважчий тунель — не квантовий. Найважчий — той, де ти біжиш від відповідальності, а вона, як виявляється, теж має клон.

І наостанок чорний жарт з інтерференційних міст: “Ми клонували реальність, щоб уникнути катастрофи. Тепер у нас дві реальності й одна катастрофа на черзі. Прогрес, як він є.”

———